Морський вовк

Ми з капiтаном розгарячкувалися в суперечцi – про життя, звичайно, – i я, набравшись не в мiру смiливостi, торкнувся вдачi Вовка Ларсена та його вчинкiв. Правду мовивши, я розтинав i вивертав йому душу так само безжально, як вiн робив те з iншими. Можливо, це було необережно з мого боку – така гостра мова, але я вiдкинув усю стриманiсть i рiзав i рубав йому, аж доки вiн розлютився. Його засмагле, бронзове обличчя зробилося чорне вiд гнiву, очi йому спалахнули. В них не було вже нi ясностi, нi здорового глузду – нiчого, крiм шалу божевiльноi людини.

Я бачив у ньому вовка, та ще й скаженого вовка.

Заревiвши, вiн стрибнув до мене i схопив за руку. Я силкувався мужньо вистояти, дарма що весь тремтiв. Але величезна сила цiеi людини зломила мою волю. Вiн схопив мене рукою вище лiктя, i коли дуже стиснув менi руку, я не витримав i голосно скрикнув. Ноги в мене пiдгиналися, я просто не мiг стояти й терпiти той лютий бiль. Руку було наче розчавлено.

Раптом вiн опам’ятався, бо ясний вогник засвiтився в його очах, i вiдпустив мою руку з уривчастим смiхом, що бiльше скидався на рик.

Я впав додолу, трохи-трохи не зiмлiлий, а вiн сiв, запалив сигару й почав стежити за мною, як кiшка за мишею. Скорчений вiд болю, я помiтив у нього в очах ту цiкавiсть, що й ранiш уже часто завважував, – подив, збентеження й вiчне запитання: навiщо все це?

Нарештi я встав на ноги й пiднявся трапом. Погожiй порi настав кiнець, i менi лишалося тiльки повернутись до камбуза. Моя лiва рука занiмiла, наче паралiзована, i минуло кiлька днiв, доки вона ожила, але здерев’янiлiсть i бiль вiдчувалися ще не один тиждень.

А вiн же не зробив нiчого, тiльки взяв мою руку i стиснув. Вона не була нi вивихнута, нi зламана. Вiн просто стиснув ii своею рукою. А вiн мiг би накоiти й бiльшого, – я це зрозумiв наступного дня. Просунувши голову в камбуз, Вовк Ларсен запитав на знак вiдновлення приязнi, чи не болить моя рука.

– Могло бути гiрше, – осмiхнувся вiн.

Я саме чистив картоплю. Вiн вибрав велику необчищену картоплину i стиснув ii в жменi.

З-помiж пальцiв бризнула юшка. Решту вiн кинув назад у посудину, повернувся i пiшов. А я вжахнувся: що б могло статися зi мною, якби це страховище приклало до мене всю свою силу?

Та все ж три днi вiдпочинку пiшли менi на добре: колiно мое трохи пiдгоiлося, пухлина стухла, колiнна чашечка нiби стала на мiсце. Але тi три днi завдали менi й прикрощiв, як я й думав. Томас Магрiдж мав видимий намiр поквитатися зi мною за тi днi.