Морський вовк

Я побачив майже над собою прову судна, що виринуло з туману, i трое трикутних вiтрил. Вони перекривали одне одне, i вiтер надимав iх. Там, де прова корабля розтинала хвилi, клекотiла й пiнилася вода; менi видалося, що я саме йому на дорозi. Я спробував закричати, але менi забракло сили. Корабель поминав мене, його прова опустилась на якусь мить, трохи не зачепивши мене, хвилi перекотилися через мою голову. Тодi попри мене пройшов довгий чорний борт судна. Вiн був так близько, що я мiг би торкнутися його руками. Я силкувався до нього дотягтись, я ладен був нiгтями вчепитися за дерево, але руки моi були задубiлi й безживнi.

Ось i корма пропливла, западаючи за хвилю. Раптом я вгледiв чоловiка за штурвалом; а поруч – iще одного, що спокiйно курив сигару. Я бачив дим вiд його сигари, бачив, як поволi обернув вiн голову i як його погляд ковзнув по водi в мiй бiк. Це був байдужий, випадковий погляд – як ото в людини, котрiй нема чого робити, а рухатися все одно треба, бо ж вона жива.

Але вiд цього погляду залежали мое життя чи смерть. Я бачив, як судно вже поглинае туман. Я бачив спину чоловiка, що стояв за штурвалом, i другого, що повiльно, дуже повiльно повертав голову: його погляд ковзнув по водi до мене. То був погляд людини, що впала в задуму. Чоловiк дивився i, певне, нiчого не бачив, бо думки його були десь далеко, i я злякався, що вiн може мене не помiтити, навiть i глянувши сюди. Але ось його погляд упав на мене, просто менi в очi. Вiн таки побачив мене, бо скочив до штурвала, вiдiпхнув того другого чоловiка i швидко почав крутити колесо, водночас кидаючи якусь команду.

Я вiдчував, що втрачаю свiдомiсть, i намагався боротися, скiльки сили стане, проти темряви й непритомностi, якi насувалися на мене. Трохи згодом я почув плескiт весел, усе ближче й ближче, а тодi людський голос. І ось уже зовсiм близько хтось роздратовано гукнув:

– Якого бiса не озиваешся?

«Це менi кричать», – подумав я, але тут в очах менi потемнiло, i я провалився в темряву.

Роздiл II

Менi здалося, що я гойдаюсь у якомусь могутньому космiчному ритмi. Повз мене пливли, спалахуючи, блискучi цяточки, розсiянi навколо. Я гадав, що то зiрки та вогнянi комети заповнюють простiр мiж сонцями, де я лечу. Щоразу, як я у своему гойданнi злiтав аж геть угору й мене знову мало кинути в протилежний бiк, я чув, як ударяе й гримотить якийсь велетенський гонг.