Міжзоряний мандрівник

Чорношкiрi раби розганяли душне повiтря вiялами з павиного пiр’я, а здалека, з-за пальм i водограiв, долинало ревiння левiв та крик шакалiв. Іншим разом я сидiв серед холодноi пустелi, грiючи руки бiля вогнища з верблюжого кiзяка, або лежав у сякому-такому затiнку спаленого сонцем полину бiля висохлого джерела й спраглими вустами благав води, а навколо мене в солончаках валялися кiстки людей i тварин, що загинули вiд спраги.

Я був i моряком, i найманим убивцею, i вченим, i схимником. То я сидiв над рукописними сторiнками грубезних заплiснявiлих томiв, серед мудроi тишi, у сутiнках прилiпленого до скелi монастиря, тодi як унизу на пологих узбiччях, хоч уже зайшло сонце, селяни працювали на своiх виноградниках i в оливкових садках, а пастухи гнали з лугiв гомiнку череду кiз i корiв.

А то вiв крикливих бунтарiв по вибитих колесами й зграсованих копитами дорогах забутих прадавнiх мiст; або ще – врочистим i незворушним, наче могила, голосом виголошував закон, визначав ваготу злочинiв i засуджував до страти людей, що так само, як Дерел Стендiнг iз Фолсомськоi тюрми, порушили закон.

З високоi до запамороки топ-щогли, що похитувалася над палубою, я оглядав блискуче проти сонця море, де в зеленкуватiй глибинi мiнилися кораловi рифи, i, скерувавши корабель на безпечну гладiнь дзеркальноi лагуни, кидав кiтву бiля самого коралового берега, отороченого пальмами. Я боровся на забутих полях давнiх битв, коли сонце сiдало, а боротьба безупинно точилася й уночi, при свiтлi зiрок, i навiть вiтер, що вiяв iз далеких заснiжених вершин, не годен був охолодити войовничого запалу воякiв.

А то знов ставав маленьким Дерелом Стендiнгом i бiгав босонiж по веснянiй росянiй травi на фермi у Мiннесотi; посинiлими з холоду руками годував худобу в морознi ранки, а в недiлю побожно, з острахом слухав казання про грiзного й величного бога, про Новий Єрусалим та про страшний пекельний вогонь.

Спалахи ось таких видив поставали передi мною, коли я в самотиннiй камерi Сан-Квентiну втрачав свiдомiсть, напружено дивлячись на шматочок блискучоi соломинки.

Звiдки всi цi видива? Звiсно, я не мiг створити iх iз нiчого у себе в камерi, як не мiг створити й тридцяти п’яти фунтiв динамiту, що його так настiйливо вимагали вiд мене капiтан Джемi, начальник Есертен i в’язнична управа.

Я, Дерел Стендiнг, що народився й вирiс на фермi в Мiннесотi, колишнiй професор агрономii, невиправний в’язень Сан-Квентiну, а тепер засуджений до страти злочинець у Фолсомi.