Міжзоряний мандрівник

Але вона не пiдлягала нiяким законам, нiякiй дисциплiнi, а нестямно блукала в якомусь кошмарi, де не було зв’язку мiж подiями, часом i особою.

Мiй метод механiчного гiпнозу був простий-простiсiнький. Я брав соломинку, прилiплював ii до стiни недалеко вiд дверей, де було бiльше свiтла, i, пiдiбгавши ноги, сiдав на сiнника. Тодi пильно вдивлявся в ту ясну цятку, наблизивши до неi очi й закотивши iх скiльки змога вгору. Водночас я послабляв волю i весь вiддавався млостi, що поступово мене огортала.

Вiдчуваючи, що ось-ось втрачу рiвновагу й перевернусь, я заплющував очi та вже несамохiть падав непритомний на сiнника.

І тодi протягом десяти хвилин, пiвгодини, ба навiть цiлоi години я навiжено блукав у вiками нагромаджених спогадах про свое ненастанне вiдродження. Але час i мiсце змiнювались дуже швидко. Згодом, уже прокинувшись, я знав, що всi цi чуднi примари зв’язанi якось iз особою Дерела Стендiнга. І тiльки.

Менi жодного разу не пощастило вiдтворити якесь цiле життя або вiдчути, що пережите збiгаеться в часi й просторi.

Моi сни, коли iх можна назвати снами, були безладнi й безтямнi. Ось один iз них. Протягом п’ятнадцяти хвилин напiвсвiдомого стану я лазив i ревiв у намулi первiсного свiту, потiм сидiв поруч з Гаазом[8 - Гааз – реальна особа, вiдомий льотчик початку ХХ ст. Новий Єрусалим – iдеал праведного життя у християнськiй богословськiй лiтературi.] на монопланi й розтинав повiтря в дев’ятнадцятому сторiччi.

Прокинувшись, я згадав, що я, Дерел Стендiнг, за рiк до ув’язнення справдi лiтав з Гаазом до Санта-Монiки над Тихим океаном.

Але я не мiг згадати, щоб я лазив у первiсному намулi. Одначе я розважив, що коли те лазiння чомусь пiдсвiдомо постало передi мною, то воно, безперечно, свiдчило про якесь давне мое iснування, ще задовго до того, як я став Дерелом Стендiнгом. Просто та подiя набагато давнiша. І обидвi були реальнi, а то як я мiг би iх згадати?

О, якi прекраснi образи й подii поставали передi мною! Протягом кiлькох хвилин напiвсвiдомого буття я опинявся у царських палатах, сидiв на покутi i в кiнцi столу, був блазень, вояк, урядовець i чернець.

Був володар, який сiдав на почесному мiсцi.

Моя громадська влада спиралася на власний меч, на грубi замковi мури i численне вояцтво. Але менi належала й духовна влада: улесливi попи й гладкi абати сидiли нижче за мене, пили мое вино та iли мою печеню.

Я носив залiзного рабського нашийника в холодному краю i кохав принцес королiвського дому в нагрiтi вiд сонця тропiчнi ночi.