Пригоди «Сліпучого»

Обличчя було в сажi, з-поза грубоi, синьоi розхристаноi сорочки визирала дебела шия й могутнi груди.

– А ви тут хто такий?.. – буркнув Симпсон, якого дратувало втручання стороннього.

– Тобi до цього зась! – вiдсiк йому торочки приходько. – А втiм, якщо вам цiкаво, то слухайте сюди: я кочегар на китайському пароплавi, а ось тут пильнуватиму, щоб билися чесно. Це мое дiло. А ваше додержувати чесноi бiйки. Ну, починайте. Не воловодитися ж нам отут до свiтанку!..

«Верховинцям» було на руку втручання кочегара, але Симпсоновi й товаришам його це було не до смаку.

З хвилинку порадившись зi своею ватагою, отаман доручив одному з товаришiв, свiй пакунок i ступнув наперед.

– Виходь, чи що?.. – гукнув вiн Джо, заразом скидаючи куртку.

Джо вiддав Фредовi свою куртку й враз був уже поруч iз Червоньком. Обидва пiднесли догори стиснутi кулаки й стали один проти одного. Симпсон перший зробив напад, люто огрiвши супротивника та й хвацьки ухилившись вiд одвiтного удару. Джо вiдразу оцiнив Червонькову спритнiсть, але це ще бiльш пiдбурило його, хоч би там що, а здобути перемогу!

Присутнiсть стороннього свiдка в особi кочегара стримувала активнiсть ватаги: хлопцi обмежувалися тим, що лише пiдбадьорювали Червонька та глузували з Джо.

Борцi кружляли один навколо одного, заходили й так, i сяк, нападали, вiдстрибували й взаемно навiшували неабиякi намордасники та гупаки. Але й те, як вони стояли, й те, як саме билися – усе було в них неоднакове: Джо стояв прямо й високо пiднiсши голову; широко розставивши ноги, вiн ними мiцно впирався в землю. Симпсон пригнувсь i скорчився так, що голова йому мало не впiрнула мiж плечi. Вiн крутився, мов та дзига, стрибав i брався на всякi штуки й вихватки, що щиро дивували Джо.

За чверть години обидва вже значно притомилися, проте з двох бадьорiшим був Джо. Тут, певно, вiдiграв свою роль i тютюн, якого вживав Червонько, i кепський харч, i загалом усi умовини злиденного життя. Червонько захекався i хапав повiтря. На початку вiн, як добрий мастак, гаразд полупцював таки Джо, але дедалi виснажувався, i удари були вже безсилi.

Тодi, удаючись у розпач, почав вiн заживати способiв боротьби не то що нечесних, а нiкчемних: наскочивши, сквапненько огрiвав супротивника штовханом i ту ж мить падав долi. Джо, звiсно, не мiг бити лежачого, отже, вiн поступався назад, щоб Червонько мав змогу пiдвестися, а той схопившись, знову утинав таку саму штуку.

Нарештi ця гра остобiсiла Джо, i вiн вирiшив дати iй належну вiдсiч.