Пригоди «Сліпучого»

Добренько нацiлившись, вiн зацiдив Червонька по головi саме тодi, як той нагнувся, щоб кинутися йому пiд ноги. Симпсон покотився, але за цим разом уже не туди, куди хотiв, а вбiк, у тому напрямку, куди скерував його тiло несподiваний тумачисько. Вiн перевернувся, силкувався пiдвестися i не мiг, а лише застогнав i захекав.

Товаришi пiдбадьорювали його, щоб пiдвiвся на ноги; той раз або двiчi намiгся, але був надто вичерпаний та приголомшений.

– Здаюся! – сказав вiн. – Мене переможено.

Ватага принишкла, засмучена з цiеi поразки свого отамана.

Джо ступив наперед.

– Ну ж, будь ласка, повернiть менi тепер моi лiтавцi, – удався вiн до хлопця, що держав його пакунка.

– Овва, – утрутився в розмову другий представник ватаги, ставши мiж Джо та його власнiстю. Волосся у цього хлопця було теж яскраво-руде.

– Спочатку тобi доведеться побитися ще й зi мною!

– Не бачу потреби! – гостро вiдтяв Джо. – Перемога моя i зрештою!..

– Е нi, ще не зрештою! Я – Симпсон-Цисавко, рiдний брат Червонькiв! Розшолопав?.

.

У такий спосiб Джо довiдався ще про один звичай «пекельникiв», якого досi зовсiм не знав.

– Гаразд! – крикнув вiн, i войовнича кров ще бiльше в ньому закипiла вiд нестерпноi кривди.

– Ставай!..

Цiсавко, який був на рiк молодший за Червонька, ураз виявив себе, як лукавий супротивник. Вiн уживав таких нечесних способiв, що добродушному кочегаровi не раз довелося втручатись, аж доки й другий паросток Симпсонiвського роду не визнав своеi поразки.

За цим разом Джо простяг руку по свого пакунка, без найменшого сумнiву, що враз отримае його.

Та ба! Мiж ним та його власнiстю став ще один хлопець, теж з яскраво-рудою розкудовченою кучмою на головi, i Джо враз угадав, що це третiй представник родини Симпсонiв. Являв вiн собою немов пiзнiше видання своiх братiв, тiльки трохи меншого формату i мав обличчя, густо вкрите ластовинням: це видно було в яскравому електричному свiтлi.

– Ти не матимеш своiх лiтавцiв, доки не подужаеш ще й мене! – учувся тоненький, але загонистий голосок.

 – Я – Симпсон-Рудько, i ти не можеш вважати себе за переможця усiеi родини нашоi, доки не подужаеш i мене!

Ватага аж загула iз захвату, а Рудько скинув лахману куцину, став у позу й крикнув Джо:

– Виходь!

У Джо нили всi кiстки й суглоби, з носа юшила кров, розтята губа опухала, сорочка була розпанахана вiд комiра й донизу… До того ж вiн страшенно стомився i важко вiдсапував.

– Скiльки вас там е, цих самих Симпсонiв? – запитав вiн.