Пригоди «Сліпучого»

І чого вона допiкае своiми турботами? Най ii не обходить його доля, вона ж складе собi iспит, ну й край!.. Чого ж допiкати? Джо гнiвно глянув на сестру й знов уткнув обличчя в руки. Аж коли опiвднi задзеленчав дзвоник, вiн так само подав чистого аркуша й пiшов iз кiмнати разом з усiма.

Фред, Чарлi й Джо снiдали завжди на подвiр’i, де в них був свiй улюблений куточок. Проте саме сьогоднi, як навмисне, в цьому мiсцi скупчилось щось зо два десятки хлопчакiв зi своiми снiданками. Дуже не сподобалося це Джо.

До його настрою й фiзичного почуття надто вже не пасував вiнок героя. Голова дуже болiла, невдача на iспитах турбувала; i ще не до дна спорожнив вiн чашу.

На Фреда та Чарлi просто таки гнiвався. Ще ж пак?! Скрекочуть, як тi сороки! Про всi вчорашнi пригоди розповiли, вихваляючи його героiчнi вчинки!.. А до решти товаришiв, що iз заздрим захопленням слухають iхнi оповiдання, ставляться iз якоюсь тобi погордою. Спроби всiх розв’язати язика йому самому були нi до чого! Вiн лише бурчав щось нерозбiрне у вiдповiдь на всi допитування або кидав «так» чи «нi», щоб вiдкараскатися!

Одне, чого вiн бажав, це бути десь далеко на самотi, упасти на траву й пригорнувшись до лона землi, забути про всi болi, прикростi й турботи.

Вiн пiшов iз подвiр’я, щоб тiльки не бути серед товаришiв, але кiлька хлопцiв ув’язалося слiдком за ним. Лише гордiсть примусила його стриматися й не гукнути на цих остобiсiлих хлопцiв, щоб вони йшли собi геть од нього, дали йому спокiй!. . Розпач i огида до товаришiв заклубочилися у серцi, а тодi раптом блискавицею шугнула думка: адже ж вiн знае, що не складе жоднiсiнького iспиту, так навiщо ж наражати себе на зайвi тортури?! Пiд враженням хвилини склалося його рiшення.

Вiн попростував до ворiт i вийшов на вулицю. Здивованi школярi, що йшли слiдком за своiм героем, зупинилися…, а вiн, попрямувавши далi, завернув за рiг i зник iм з очей.

Деякий час iшов вiн без мети, аж дiстався до кабельного трамвая.

Вагон стояв на зупинцi й випускав пасажирiв; вiн мав рушати вниз. Джо вскочив у вiдкрите купе й забився аж у куток.

Не зогледiвся Джо, як вагонетка, збiгши згори й досягши кiнцевого пункту, уже й почала знов завертати угору. Отож вiн швидко зiскочив. Просто перед ним бовванiла величезна будова понтонного перевозу. Виходить, що вiн, нiчого не бачивши й не чувши, проiхав крiзь найбучнiший квартал Сан-Франциска, де клекотiло дiлове життя.