Пригоди «Сліпучого»

Годинник на баштi поронного будинку показував десять хвилин на другу, цебто за п’ять хвилин мав вiдпливати понтонний човен. Не маючи найменшоi уяви, куди саме вiн поiде, Джо купив за десять центiв квитка, зайшов на чардак i незабаром плив уже затокою, простуючи до гарненького, невеличкого мiста Окленда.

За годину, так само не здаючи собi справи, нащо це вiн робить i що буде далi, Джо опинився на Оклендськiй корабельнi. З того мiсця, де вiн сидiв, прихиливши гарячу голову до якогось стовпа, видко було чардаки кiлькох вiтрильникiв, навколо яких стовбичила цiла купа цiкавого люду.

Це притягло й хлопцеву увагу.

Там було чотири вiтрильники, i Джо мiг навiть перечитати iхнi назви. На кормi першого, що стояв найближче до нього, великими зеленими лiтерами значилося: «Привид». Три iншi мали назви: «Примха», «Цариця Острейок» та «Летючий Голландець».

На кожному мiстилася посерединi каюта з невеличким димарем. З «Привидового» димаря здiймавсь угору дим. Дверi з каюти цього вiтрильника й горiшне вiкно були навстiж вiдчиненi.

Отже, видко було, що там коло печi пораеться матрос-юнак. Узутий вiн був у високi маринарськi чоботи, одягнений у синi штани й темну вовняну сорочку. Рукави закасав вiн по лiктi, i видко було, що мускулястi руки вiд сонця стали смаглявi, як бронза. Матрос пiдвiв голову – таке саме смугляве й бронзове було i його обличчя.

З каюти тягло приемним ароматом кави й бобiв, що кипiли в металевiм казаночку. Кухар саме поставив до вогню пательню з покраяним на дрiбнi шматочки салом i, як воно зашкварчало, кинув туди великого бiфштекса.

Пораючись отак, вiн без угавку балакав зi своiм товаришем. Той був на чардаку й увесь час, витягаючи з моря цебри води, поливав купи острейок, наваленi скрiзь. Скiнчивши свою роботу, вiн закрив острейки мокрими лантухами, пiшов до каюти й сiв край невеличкого столу, де кухар тим часом устиг злагодити, що треба, до обiду. Вiдтак обидва завзято заходилися коло iжi.

Джо дививсь на все це, й воно мимоволi зачiпало романтичнi струни його серця.

«Оце життя!.. Цi люди насправдi живуть, а не нидiють… Вони самi заробляють собi шматок хлiба, вiльно дихаючи серед морських просторiв, пiд безкраею блакиттю!.. Сонце, злива, вiтер, борва – це iхня рiдна стихiя!..

А вiн? І.. День у день скнiе у коробку з чотирма стiнками разом iз такими самими бiдолахами, як i вiн!.. Довгi роки напружують вони свiй мозок, витягаючи дещицю знань iз завали шкiльних пiдручникiв!.. А тим часом цi люди живуть собi щасливi та безжурнi!..