Пригоди «Сліпучого»

Ось уже рiк, як я стежу за тим, що ти робиш: ти цiлком занехаяв свое шкiльне навчання, ставишся недбало, без найменшоi уважностi до всього, крiм гульнi та всiляких непевних пригод…

Вiн трохи помовчав, нiби сподiваючись на вiдповiдь, але й Джо мовчав.

– Я попускав тобi, давав волю. На мою думку, вiльне виховання – то грунт на якому розквiтають найкращi душi. Отже, я не докучав тобi з дорiканнями, не ставив перепон та заборон. Небагато й вимагав вiд тебе, ти був сам собi пан, робив усе, що заманеться!.

. Коротко кажучи, я цiлком покладався на тебе самого, ймучи вiри, що тобi не бракуе доброго сумлiння, i що навiть за такоi самостiйностi ти не зробиш нiчого поганого й не пустиш за вiтром своi школярськi обов’язки!.. Та бачу, я помилився. Що ж нам тепер дiяти?.. Невже ти хочеш, щоб я узяв тебе в шори, щоб обмежив твою волю? Почав пильнувати кожний крок?.. Чи, може, тебе силомiць засадити за науку?!..

– Ось я дiстав листа, – казав далi мiстер Бронсон по невеличкiй паузi.

Вiн узяв зi столу конверта й витяг iз нього папiрець.

Джо вiдразу пiзнав на ньому штучно вироблену, проте тверду руку вчительки мiс Вiлсон. Серце йому впало.

А батько почав вичитувати з листа: «Протягом семестру син ваш був недбалим та неслухняним, через що не спромiгся набути потрiбних знань, що й виявилося на iспитi. І з iсторii, i з арифметики вiн не спробував вiдповiсти хоч би на одне запитання й подав замiсть письмовоi працi бiлi аркушi паперу. Так було на iспитах, що вiдбувалися ранком.

На решту ж iспитiв, якi вiдбулися пополуднi, вiн навiть не потурбувався з’явитись».

Мiстер Бронсон зупинився i глянув на сина.

– Де ж ти був пополуднi? – запитав вiн.

– Я перевозом поiхав до Окленда, – лаконiчно вiдповiв Джо, не морочачи голову, що й досi болiла, якимись дипломатичними викрутами.

– Цебто «стрекача дав», як кажуть?

– Так, сер! – вiдказав син.

– Увечерi проти iспитiв, замiсть подбати за них, ти втiк iз дому й устряв десь у бiйку з якимись волоцюгами.

Я тодi нiчого не сказав тобi. Я ладен був зовсiм поставити хреста на цiй пригодi, якби ти другого дня поскладав, як слiд, своi iспити!

Джо не було чого вiдповiдати. Вiн вiдчував, що мае деякi виправдання, але певен був, що батько iх не зрозумiе, отже, й уся балачка буде нi до чого.

– Перший твiй ворог, Джо, – це недбалiсть i брак уваги! Тобi бракуе, бачу, сувороi дисциплiни, якою досi тебе не сковувано.