Пригоди «Сліпучого»

Вони, звiсно, були одягненi краще й чистiше за нього, доля не позбавила iх батькiв, якi iх пестили, але вiн… вiн жив на вiльнiй волi, крейсував собi по затоках серед товариства справжнiх морякiв, i життя його ряснiло пригодами. Вони ж – бiдолашна малеча – нидiли весь час удома, i скрiзь iх оточувала одноманiтнiсть та сувора дисциплiна. Їм i не снилося, що Фриско-Кiд зi свого кокпiту[6 - Кокпiт – огороджена середина на яхтах та невеличких судах. Вона трохи нижча за решту чардака й звiдти легше лiзти до каюти – примiтка перекладача.

] на «Слiпучому» позирае на них iз не меншою, а вiдай ще й з бiльшою заздрiстю й ремствуе на свою долю за те, що йому бракуе саме тих життьових умов, якi iм так наостогидли. Романтика пригод солодкоголосою сиреною спiвала iм про далекi незнанi краiни та славетнi геройськi вчинки. А фантазiю Фриско-Кiда зачаровував невiдомий йому затишок родинного життя. Серед ясного дня йому снився той сон нездiйснений: рiдне коло братiв i сестер, батько, який пiдтримае порадою, матуся, яка нiжно поцiлуе.

Вiн сердито насупився, злiз iз даху на каютi «Слiпучого», де вилежувався на сонцi, та скинув важкi гумовi чоботи. Вiдтак, сiвши на краечку вузенького чардака, звiсив ноги просто в холоднувату солону воду.

«Ось, де вона, справжня воля!» – позираючи на нього, мiркували хлоп’ята. Надто до душi були iм усiм отi величезнi маринарськi чоботи, що сягали аж за колiно й припиналися до ремiнноi запояски. Вони не знали, що Фриско-Кiд не мав власних чобiт i мусiв човгати цими старими шкарбанами Пiт-ле-Мера, хоч вони й були йому завеликi.

До того ж хлопцi не уявляли й того, як важко було тягати на ногах цi чоботиська та ще й за такоi спеки!

Дратували Фриска-Кiда отi хлоп’ята, що iли його очима, а озлiсть спричиняло щось iнше, а саме: команда «Слiпучого» не мала всього належного складу, бракувало хоч би одноi ще людини, отже, Кiдовi доводилося працювати за двох. Вiн не нарiкав, коли треба було кухарювати, залюбки прибирав чардака, тягав цебром воду… Але, як доходило до того, щоб вишкрiбати казанцi, мити посуд – тут вiн обурювавсь! Це ж пак! Чому вiн мае робити те, на що здатне перше-лiпше хлоп’я? Вiн, хто вмiе керувати вiтрилами, витягати кiтву, стернувати й приставати до берега!

– Гей, стережися там! – Пiт-ле-Мер, чи Пiт-Француз – капiтан на «Слiпучому», хазяiн i можновладець Кiдiв – жбурнув до кокпiту якийсь невеличкий пакунок, а далi й сам з’явивсь на чардаку, стрибнувши враз просто з молу.