Пригоди «Сліпучого»

– Мерщiй! Плiгайть! – кинув вiн хлопцевi, якому належав той пакунок i який вагався, не знаючи, як його стрибнути з молу, що був вищий за рiвень чардака щось футiв за п’ятнадцять. Треба, було вхопитися рукою за крицевого штага, аж вона туди не сягала…

– Ну-с. Один, два, три! – ласкаво заохочував його Пiт-Француз, як заохочують усiх новакiв капiтани, якщо iм бракуе робочих рук.

Хлопець кинувсь усiм тiлом уперед, ухопився за штага й за хвилину стояв уже на чардаку з долонями, що аж пашiли пiсля цього.

– Кiде! Це наша нова матроз. Я пофiнен вас познайомить! – Капiтан Пiт-Француз вишкiрив зуби, пiдморгнув, уклонився й одiйшов од них, кинувши ще на пояснення:

– Мiстер Шо Бронсон.

Обидва хлопцi з хвилину мовчки дивилися один на одного. Певно, вони були одного вiку, проте новий матрос виглядав здоровiшим та дужчим за Фриско-Кiда, що простяг до нього руку. Джо потис ii.

– Так ви оце хочете скуштувати плавби? – спитав Кiд.

Джо Бронсон на знак згоди хитнув головою i перш, нiж додати щось словами, цiкаво озирнувся навколо.

– Еге, я думаю, якийсь час поплавати тут, у затоцi, а згодом, як оббудусь на водi, попрямую баком у широке море.

– Чим?

– Баком чи на бацi… ну, там, де живуть матроси, – пояснював вiн засоромлено й спалахнув, не маючи певностi, що сказав правильно.

– У морськiй справi ви щось тямите?

– Так… нi… цебто знаю тiльки з книжок.

Фриско-Кiд лише посвиснув у вiдповiдь, крутнувсь на п’ятах i, запишавшись перевагою свого досвiду проти новака, пiшов до каюти.

«На море плисти збираеться, – усмiхався вiн сам до себе, розпалюючи в печi й заходжуючись кухарювати, – та ще й «баком»! І гадае, що це дуже приемно!

Тим часом Пiт-Француз демонстрував новому матросовi свое судно так, нiби це був якийсь почесний гiсть. Вiн був такий чемний, такий улесливий навiть, що Фриско-Кiд, вистромивши голову, щоб покликати iх вечеряти, ледве не зареготавсь уголос.

Давно вже Джо не вечеряв у такий смак. Їжа була проста, але здорова, солоне ж повiтря й уся маринарська обстанова навколо збiльшували апетит.

У маленькiй каютцi було чисто й охайно. Усе, що було тут, мiстилося так, щоб i найменшого куточка марно не пропало. Стiл розкладався лише тодi, як треба було iсти, а то висiв собi, прип’ятий до стiни. З обох бокiв у каютi стояли два лiжка, що разом правили й за ослони, на якi сiдали до столу. Постiль удень згортали й сидiти доводилося на добре змитих дошках.