Пригоди «Сліпучого»

«Не можна сказати, що батько був лихий чи поганий на вдачу… Нi! Та вiн нiяк не мiг зрозумiти його, свого сина… Отут воно й лихо, – думалося далi Джо. – Ще ось-ось уранцi вiн сказав, що життя не забавка, а хлопцi, якi так думають, здатнi натворити всiляких дурниць та вскочити в таке, що потiм не знатимуть, як його й ноги виволочити!.. Ну, щодо нього, то вiн, Джо, добре знае, що життя – то тяжка праця й суворий досвiд у свiтi. Але водночас вiн знае, що й недорослi хлопцi мають своi права. Вiн покаже батьковi, що сам зможе подбати за себе.

У будь-якому разi може написати додому листа, як уже оббудеться тут i пристосуеться до свого нового вiльного життя.

IX. На «Слiпучому»

Йолик, злегка чиркнувши об борт «Слiпучого», урвав Джо нитку його роздумiв. Вiн здивувався, що не чув рипу веслового. Двое людей ускочили на палубу й зайшли до каюти.

– Бодай мене доля зацурала, коли вони тут не хроплять, – крикнув той, що ввiйшов перший i хвацько витягнувши Фриско-Кiда з його лiжка одною рукою, другою сягнув по пляшку.

Пiт-Француз, спавши по той бiк, пiдвiв голову й поздоровкався, але очi йому склепилися.

– А це хто тут? – проплямкав Кокнi, як його називали, посмоктуючи з пляшки вино, i витяг Джо з лiжка простiсiнько на пiдлогу. – Пасажир?

– Нi, нi – поспiхом вiдповiв Пiт-Француз, – це наш нова юнга. Туше гарна клопшик.

– Гарний чи поганий, а доведеться йому тримати язика на зашморзi, – пробурмотiв другий прибулий. Вiн досi ще й пари з вуст не пустив i тiльки люто позирав на Джо.

– А я ось що скажу: як же це тепер випадае? – заговорив перший. – Сподiваюся, що ми з Бiлом матимемо свою частку!

– «Слiпучий» дiстае третину, решту ми дiлити на п’ять частин. П’ятеро люди й п’ять частка. Туше тобре так.

Пiт-Француз схвильовано своею калiченою мовою, обстоював, що «Слiпучий» мае право тримати команду з трьох душ, i сподiвався, що Кiд його пiдтримае, але той, не встряваючи до iхньоi розмови, узявся варити каву.

Усе це для Джо була китайська грамота, вiн утямив тiльки одне, а саме, що вiн е причиною сварки.

Нарештi Пiт-Француз таки добився свого, i прибульцi, посперечавшись, утихомирились. Випивши кави, усi пiшли на палубу.

– Залишись у кокпiтi, не навертайсь iм на очi – прошепотiв Фриско-Кiд. – Як оснащувати й таке iнше я покажу згодом.

Серце Джо раптом сповнилось великою вдячнiстю; вiн вiдчув, що тут на «Слiпучому» лише до Фриско-Кiда, тiльки до нього, вiн може у скрутi вдатися по допомогу.