Пригоди «Сліпучого»

– Покинь кiнець, покинь! – гукнув йому Фриско-Кiд. Джо випустив iз рук кодолу тiеi митi, коли сам вiн був уже на самiсiнькому краечку палуби; човен негайно почав вiдходити вiд корми. Джо засоромлено дивився на товариша, чекаючи, що той лаятиме його за незграбнiсть. Але Фриско-Кiд лагiдно усмiхнувся.

– Гаразд, – сказав вiн, – кiстки цiлi, й нiхто не опинився за бортом. – Краще загубити човна, нiж людину. Така моя думка. Та власне, нiякоi шкоди й нема. Ось ми його впiймаемо. Пiди спусти ще на два фути висувного кiля, потiм вертайся сюди й роби те, що я скажу.

Джо спустив висувного кiля й повернувся. Фриско-Кiд поставив його бiля клiвера.

– Поклади стерно за вiтром на борт! – крикнув Фриско- Кiд, усiм своiм тiлом налягаючи на румпель. – Вiддай! Так. Добре. Тепер допоможи менi з грот-шкотом.

І разом працюючи поплiч, вони налагодили грота. Джо вже цiлком захопився роботою. «Слiпучий» вип’явсь диба, як перегiнний бiгун, i погнав за вiтром: напнутi вiтрила його гули, шкоти торохкотiли дрiбушечками.

– Вiддай клiвер-шкота!

Джо зробив це. Клiвер напнувся й судно завернулося на другий галс. Вiд цього маневру Пiта-Француза жбурнуло з лiжка аж на iнший кiнець каюти, на пiдлогу, де вiн i лежав, нiчого не тямлячи. Фриско-Кiд стояв притулившись до румпеля та скеровуючи судно назад пройденим допiру шляхом; глянувши на п’яного Пiта-Француза, який лежав на пiдлозi каюти, вiн сказав з огидою:

– Який собака! Ми затопимося, а вiн i пальцем не ворухне.

Двiчi кружляли вони на тому самому мiсцi, й нарештi Джо пощастило угледiти човна, що гойдався в темрявi пiд блиском зiрок.

– Устигнемо, ще й як устигнемо! – сказав Фриско-Кiд, скеровуючи «Слiпучого» за вiтром, прямiсiнько до човна й помалу-малу збавляючи ходу.

– Хапай!

Джо перехилився за борт, пiймав кодолу й прикрутив до кнехта. Вiдтак вони знову повернули й попливли далi. Джо почував себе нiяково, що завдав такого клопоту. Але Фриско-Кiд хутко заспокоiв його.

– О, це нiчого… це з кожним бувае попервах. Є такi, що забувають, як iм самим було важко всього навчитися, й лають новака, як зробить не те, що слiд. Я нiколи не лаю. Бо сам добре пам’ятаю…

І вiн розповiв Джо про рiзнi своi пригоди з тих часiв, ще коли вiн маленьким хлоп’ям уперше опинився на морi, й про жорстокi кари, що на нього накладали. Вiн просунув кiнець движкоi кодоли крiзь шийку румпеля, й цю розмову вони провадили, сидячи пiд захистом кокпiту.