Пригоди «Сліпучого»

Незабаром вони вже на превелику силу продиралися мiж незчисленних суден, що прийшли сюди з усiх усюд.

Вiдтак iм довелося перетинати лiнiю, якою ходили напхом набитi пасажирами ферi-боти, що крейсували мiж Сан-Франциско та Оклендом. Один iз таких пароплавiв-паромiв проходив так близько повз них, що пасажири стовпилися бiля облавка подивитись на гарного вiтрильника й хлопцiв, якi сидiли в його кокпiтi. Джо заздро дивився на обличчя, що схилилися понад поручнями. Усi вони йдуть до себе додому, а вiн навiть не знае, де саме опиниться з волi Пiта-Француза.

Вiн мало не загукав: «Рятуйте!» – та вчасно схаменувся, зрозумiвши все безглуздя такого вчинку. Вiн вiдвернувся й очима мимохiть почав блукати по горiшнiй, огорнутiй димом, частинi мiста. Вiн дивився й думав, якi дивнi шляхи людей i кораблiв на морi. Фриско-Кiд скоса стежив за ним i так вiрно вгадував його думки, наче б той iх голосно проказував йому.

– Мабуть, родичi там десь угорi? – несподiвано запитав вiн, махнувши рукою в напрямку мiста. Джо навiть здригнувся з подиву, що його думку так вiрно вгадано.

– Так, – сказав вiн просто.

– Розкажи менi про це.

Джо живо змалював йому свое рiдне гнiздечко; йому доводилося пригадувати найменшi подробицi, бо Фрисковi запитання одно одне побивали. Усе його цiкавило, а надто мiсiс Бронсон та Бессi. Запитанням про дiвчинку, здавалося, кiнця-краю не буде. Деякi з них були такi незвичайнi та невихитруванi, що Джо ледве стримував усмiшку.

– Тепер розповiдай про своiх, – закiнчивши нарештi, своi оповiдання, сказав Джо.

Обличчя Фриско-Кiда раптом немов закрижанiло, прибрало якогось суворого вигляду, що його Джо досi ще не бачив. Вiн стояв, недбало похитуючи ногою туди й сюди, а тодi похмуро поглянув угору, на гротовi блоки, де, мiж iншим, усе було гаразд.

– Ну, та що ж – розпочинай, – заохочував його Джо.

– У мене немае родини.

Цi чотири слова вiдрубисто вилетiли йому з рота, а тодi губи враз зцiпилися.

Джо зрозумiв, що торкнувся болючого мiсця, й, щоб виправити помилку, сказав:

– Розкажи тодi за родину, яка в тебе була.

 – Йому й на думку не спадало, що на свiтi е хлопцi, в яких не було нiколи родини, й що вiн ще гiршого болю завдае.

– Нiколи не було нiкогiсiнько!

– Та як же воно? – Тепер уже Джо зацiкавився й пустив свою обережнiсть за вiтром.

– І сестер не було?

– Hi.

– А мати?

– He пам’ятаю ii… дуже малий був, коли померла.

– А батько?

– Я мало його бачив. Вiн все плавав… а потiм загинув.