Пригоди «Сліпучого»

– Подобаеться тобi це життя? – порушив мовчання Джо. Фриско-Кiд пiдвiвся на лiкоть.

– Як сказати? І так, i нi. Менi подобаеться ця морська прохолода, солона морська вода, я люблю цей простiр, я люблю волю, але не люблю я… – вiн замовк, наче язик вiдмовлявся коритись йому, вiдтак раптом випалив, – крадiжу не люблю!

– Чого це ти тодi тут залишаешся?

Цей хлопець подобався Джо бiльше, нiж вiн наважувався сам собi признатись, i тепер його несподiвано охопив мiсiонерський запал.

– Кину, як навернеться щось iнше.

– А чому не зараз?

Джо став уже на тому, щоб зробити це зараз; i якщо цей хлопець теж вирiшив утекти, то чому б iм не чкурнути удвох?

– Куди я пiду? Що я робитиму? У мене на всьому свiтi немае жодноi душi, що могла б мене пiдтримати… нiколи не було. Я вже намагався одного разу й дiстав такоi пам’ятки, що вдруге так наослiп не зроблю!

– Ось що, якби менi з усiеi цiеi iсторii видертися, то я прямуватиму простiсiнько додому. Я починаю гадати, що батько мiй урештi-решт таки мав рацiю.

Ну, так ось, чому б i тобi не податися разом зi мною?

Це був безпосереднiй необмiркований порив душi, i Фриско-Кiд зрозумiв це.

– Ти сам не знаеш, що кажеш, – сказав вiн. – Ти лише уяви собi, що ось я раптом з’явився разом iз тобою до твого батька. Як ти гадаеш, що вiн на це скаже? Що скажуть iншi? Що вiн про мене думатиме? І що вiн зi мною зробить?

Джо стало якось прикро. Вiн вiдчув, що пiд впливом моменту зробив пропозицiю, яку виконати не зможе. Тепер вiн собi яскраво уявляв, що це було б, коли б вiн з’явився до батька в дiм iз таким невiдомим для нього суб’ектом, як Фриско-Кiд; нi, про це й думки не може бути.

Забуваючи про свое скрутне становище, вiн думав тепер лише про Фриско-Кiда, напружуючи свiй мозок, щоб винайти засiб урятувати хлопця iз цього оточення.

– Вiн, – далi провадив Фриско-Кiд, – може передати мене до рук полiцii i вирядити до якогось притулку. А я згоден умерти, анiж датися на iдеi. Й, крiм того, Джо, ти знаеш, що я зовсiм iншого кола.

Там, серед ваших, я навiть не знав би, як менi поводитися; я почував би себе рибою, яку витягли з води. Нi, ясно, що менi ще треба почекати, а потiм виберуся звiдси. А ось тобi так треба якомога швидше вибратися звiдцiль додому. Я допоможу тобi, висадовлю на берег за першоi нагоди, й хай там потiм Пiт-Француз що хоче робить.

– Нi, я на це не згоден, – палко вiдказав Джо. – Я зовсiм не хочу, щоб хтось постраждав вiд того, що я втiк.