Пригоди «Сліпучого»

А тому й не намагайся що-небудь робити для мене в цьому напрямку. Я втечу, будь покiйний, i якщо менi лише пощастить щось вигадати, я все ж таки зроблю так, щоб нам утекти разом. У будь-якiм разi, там побачимо. Що ти на це скажеш?

Фриско-Кiд похитав головою i, дивлячись угору на зоряне небо почав мрiяти про те життя, яким вiн бажав би жити, й яке здавалось для нього недосяжним назавжди. Як ще нiколи, почував тоi митi Джо, наскiльки серйозна рiч – життя. Вiн лежав мовчки й напружено думав про це. З «Пiвнiчного Оленя» долинало до них нерозбiрне гудiння голосiв; iз берега по водi котилися звуки церковного дзвону, i лiтня нiч поволi обгортала iх своею теплою темрявою.

XIV. На острейкових мiлинах

І час, i свiт зникли кудись, аж ураз гострий голос Пiта-Француза розбудив хлопцiв.

– Оддавайт кiтфу! – закричав вiн. – Фi, Джо, вiддавайт реванти! – Мерщiй! Хутко! Кiд браф за клiфер!

Джо незручно було працювати в пiтьмi, бо вiн ще не знав гаразд назви речей i те, де iх йому знайти; але вiн швидко орiентувався; коли вiн закiнчив iз ревантами й скинув iх до кокпiту, йому наказали стати на пiдмогу, щоб пiдтягти грота.

Вiдтак знялися з кiтви й поставили клiвера. Пiсля цього вони склали в бухтi гарделi, усе обладнали й повернулися на корму.

– Туше тобре, туше тобре, – похвалив француз, коли Джо перескочив через поручнi кокпiту. – Чудофо! Фi бутете гарний моряк! Я це вше знай!

Фриско-Кiд пiдняв покришку однiеi зi скринь у кокпiтi й запитливо поглянув на Пiта-Француза.

– Конешно, – вiдповiв той, – чiпляйте лiхтарi. Фриско понiс до каюти запалювати червонi та зеленi лiхтарi, потому вони разом iз Джо пiшли на передок, щоб начепити iх на наряддi.

– Сьогоднi вони не братимуться до своеi роботи, – стиха сказав Фриско-Кiд.

– До якоi роботи? – спитав Джо.

– Та до тоi великоi, про яку я казав. Десь тут поблизу вони мають ii обробити. А справа, здаеться, серйозна, бо Пiт щось нiби вагаеться, боiться чи що.

Червоний Нелсон, той коли завгодно ладен на все, та лихо в тiм, що, мабуть, вiн не мае певних вiдомостей, i без Пiта-Француза йому нiчого не можна починати.

– А куди ж ми зараз прямуемо? – спитав Джо.

– Не знаю… наче в напрямку Острейкових мiлин.

Ця прогулянка обiйшлася без будь-чого надзвичайного. Серед ночi несподiвано подув ходовий вiтер i вперто дмухав iз годину. Вiдтак попустив i зробився несталим, подуваючи то з того, то з iншого боку.