Пригоди «Сліпучого»

. Подивитися б!.. Нi, нi, Джо цього не зробить… Це не обходить його, бо не стосуеться до iсторii!.. Ну, а таки…»

Вiн поглянув поверх сторiнок… Отже, вiн так i знав, що вона визирае з-пiд лiжка… Нi, так не можна. Доки ця маска бовванiтиме тут на очах, йому несила вчитися!..

Джо пiдвiвся, витяг маску з-попiд лiжка, однiс до гардероба, засунув туди й замкнув там.

– Ну, теперечки на цiй справi поставлено хрестика! Можна взятися й до науки!..

Вiн знову сiв до столу.

«Зараз по тому, як набули чинностi Драконовi закони, мiж Атенами та Мегарою спалахнула вiйна, бо обидвi республiки хотiли володiти островом Саламiном…»

Це гаразд, але якби ж то вiн знав, що то були за закони Драконовi.

. Допiру увагу його притягло незвичайне якесь м’яко-вогнисте освiтлення в кiмнатi…

Що воно за знак? Джо визирнув у вiкно. Сонце, заходячи за обрiй, довгими променями скоса черкало по низьких лiтнiх хмаринах, i тi паленiли та мiнилися теплими пурпурово-рожевими тонами, усе навколо вкриваючи червонастим серпанком.

З хмарок очi якось самi майнули на землю, на затоку… Западав вечiр, i морський вiтер ущухав… А з форту Пойнт, поспiшаючи використати останнi його подихи, плинув якийсь спiзнiлий рибальський човник, прямуючи до порту. Трохи далi пускало в небо гадючки диму галiвне судно, виводячи в море шхуну на три щогли… А ондечки берег Мерi Каунтi. Лiнiя обрiю вже потонула в переднiчнiй млi, i довгi тiнi повзли догори по шпилях Тамалпайсу, обрис якого чiтко виступав на тлi заходу.

О, якби то вiн, Джо Бронсон, мiг у цю мить опинитися або в рибальськiм човнику й приставати пiсля денних ловiв на нiчний вiдпочинок у порту або ось там на шхунi, що, прямуючи на захiд, випливае на безмежнi простори!.

. Це – справжне життя!.. Це – справжня робота!.. А то нидiй отут у чотирьох стiнах та запорожняй собi голову байками про людей, що жили й померли ще за тисячi рокiв перед тим, як вiн на свiт народився…

Нiби якась сила прип’яла його до вiкна. З надзвичайним зусиллям вiдiрвався Джо вiд нього, рiшуче схопив книжку та стiльця i примостився аж у найдальшому кутку та ще й потилицею до вiкна.

Проте за якусь хвилинку вiн пiймав себе на тому, що знову дивився у вiкно та мрiяв. Як це трапилося, вiн не мiг зрозумiти. Останне, що вiн пам’ятав, це те, як вiн прочитав десь там на правiй сторiнцi книжки заголовок роздiлу: «Драконовi закони та конституцiя»… А далi все губилося… Може вiн пiдiйшов до вiкна, мов якийсь сновида?!.. І скiльки ж часу простояв вiн отут?..