Серця трьох

– Правильно! Лай мене, я заслуговую цього, – сумно мовив Генрi й вiдразу мимоволi знову спалахнув: – Бiс би тебе забрав, адже це була Леонсiя!

– Ну i що з того, що Леонсiя? Чи Мерседес? Чи Долорес? Невже, коли хлопець поцiлував гарненьке дiвчисько та ще й пiд дулом револьвера, це дае право якомусь пройдисвiту в брудних парусинових штанях знести йому голову з плiч?

– А якщо гарненьке дiвчисько заручене з пройдисвiтом у брудних парусинових штанях?…

– Не може бути!.. – палко перервав його Френк.

– Так, i цьому голодранцю, – продовжував Генрi, – не досить приемно чути, що його наречена цiлувалася з пройдисвiтом, якого вона нiколи не бачила до того, як вiн висадився зi шхуни якогось сумнiвного ямайського чорношкiрого.

– Виходить, вона гадала, що це ти, – задумливо мовив Френк, починаючи розумiти, як усе те сталося. – Я не ображаюся за те, що ти скипiв, хоча, мушу сказати, характер у тебе препоганий. Це ж учора ти збирався вiдрiзати менi вуха, чи не так?

– У тебе теж вдача не краща, Френку.

Як ти насiдав, аби я вiдрiзав тобi вуха, коли я поклав тебе на лопатки, ха-ха!

І обое весело розреготалися.

– Це характер старого Моргана, – сказав Генрi. – Вiн, судячи з переказiв, був задерикуватий, як чорт.

– Та, напевно, не задерикуватiший вiд цих Солано, з якими ти збираешся породичатися. Там майже все сiмейство висипало на берег i точно хотiло зрешетити мене, доки я грiб до шхуни. А твоя Леонсiя схопила свою гармату й пригрозила довгобородому, вочевидь, батьковi, мовляв, пристрелить його, якщо вiн не припинить стрiляти в мене.

– Б’юся об заклад, що це i був ii батько, старий Енрiко! – вигукнув Генрi. – А решта – ii брати.

– Милi голуб’ята! – мовив Френк. – Скажи, а ти не боiшся, що твое життя стане занадто одноманiтним, пiсля того як одружишся i ввiйдеш у цю мирну, лагiдну сiмейку? – Проте вiдразу перебив себе: – Слухай, Генрi, якщо вони гадали, що то був ти, якого бiса iм так хотiлося тебе вбити? Знову, напевно, та сварлива морганiвська вдача! Чим це ти роздратував родичiв майбутньоi дружини?

Генрi з хвилину дивився на нього, нiби зважуючи, сказати чи нi, i нарештi вiдповiв:

– Ну що ж, можу тобi, мабуть, розповiсти.

Це паскудна iсторiя, i, напевне, тут завинила моя вдача. Я посварився з ii дядьком. Це був наймолодший брат ii батька…

– Був?… – перебив його Френк багатозначно.

– Я ж сказав, що був, – кивнув головою Генрi й продовжив. – Його вже немае на свiтi.