Серця трьох

– Генрi, – з докором сказала вона йому, – адже це обман, диявольська хитрiсть! Ви просто намагаетеся обдурити мене. Звичайно, ви Генрi.

Френк показав на своi вуса.

– Ви вiдростили iх iз того часу, – вiдказала вона.

Тодi вiн засукав рукав i показав iй свою лiву руку вiд зап’ястя до лiктя, але дiвчина тiльки здивовано дивилася на нього, нiчого не розумiючи, що вiн хоче цим довести.

– Ви пам’ятаете шрам? – запитав вiн ii. Вона кивнула.

– Тодi знайдiть його.

Дiвчина схилилася, ковзнула по його руцi поглядом i повiльно похитала головою.

– Я… – затинаючись вимовила вона, – я перепрошую. Це жахлива помилка. Важко уявити, як… як я поводилася з вами…

– Ви подарували менi цiлющий поцiлунок, – нiби пустун-школяр зауважив вiн.

Леонсiя пригадала те, що сталося зовсiм нещодавно, глянула на свое колiно i, як йому здалося, пригасила бурливий у нiй смiх.

– Ви сказали, що маете доручення вiд Генрi? – запитала вона, раптом змiнюючи тему розмови.

– Я певен, що Генрi так само не винний в убивствi вашого дядечка, як i я.

– Тодi не кажiть бiльше нiчого, принаймнi тепер, – радiсно перервала вона його. – Насамперед я мушу вибачитися, хоч ви i не можете заперечувати, що деякi вашi слова й вчинки були просто обурливими. І ви не мали права мене цiлувати.

– Якщо ви пригадаете, – заперечив вiн, – я зробив це пiд дулом револьвера.

– Годi, замовкнiть! – заблагала вона. – А тепер ходiмо до нас i дорогою ви розкажете менi про Генрi.

Погляд ii випадково впав на хустку, яку вона так презирливо вiдкинула вбiк. Вона пiдбiгла й пiдняла ii.

– Бiдолашна, скривджена хусточко, як я погано до тебе поставилася! – нiжно промовила вона. – Тепер треба перепросити. Я сама тебе виперу й… – вона пiдвела очi на Френка, – i поверну ii вам, сер, свiженькою й чистенькою, просякнутою щирiстю мого серця…

– Це тваринi? – запитав вiн.

– Вибачте, будь ласка, – каючись сказала вона.

– І менi тепер буде дозволено кидати свою тiнь на вас?

– Так, так! – весело вигукнула вона. – От! Бачите, я вже у вашiй тiнi. А тепер ходiмо.

Френк кинув песо зрадiлому хлопчиську-iндiанцю й у доброму настроi пiшов за Леонсiею стежиною, що крiзь густу тропiчну рослиннiсть вела до бiлоi гасiенди.