Серця трьох

Усi нацiлили зброю на Френка, так що йому залишалося лише пiдкоритися незнайомому ватажку, який гаркнув, вимагаючи, щоб вiн пiдняв руки вгору.

– Подумати тiльки, – сказав Френк, – ще вчора чи, можливо, мiльйон рокiв тому я вважав бридж по долару за фiшку найбiльше розпалюе нерви. А тут раптом ви, панове, верхи й загрожуете начинити мое бiдолашне тiло всiлякими стороннiми тiлами. То, може, поясните менi, у чому рiч? Невже менi завжди призначено залишати цей берег пiд акомпанемент пострiлiв? Що вам, власне, потрiбно: моi вуха, чи вистачить вусiв?

– Нам потрiбен ти сам, – вiдповiв незнайомий ватажок, вуса якого люто наiжачилися, а чорнi очицi люто поблискували.

– То, може, ви менi скажете, хто ви такi?

– Це високоповажний сеньйор Мар’яно Веркара-i-Іхос, начальник полiцii Сан-Антонiо, коротше – шеф, – вiдповiв Торес.

– Он як! – розсмiявся Френк, згадавши, як описував цього суб’екта Генрi. – Очевидно, ви вважаете, що я порушив якiсь правила стоянки суден чи розпорядження санiтарноi комiсii, кинувши тут якiр.

Однак про це вам треба говорити з моiм шкiпером – капiтаном Трефезеном, досить поважним джентльменом. А я – тiльки особа, що найняла шхуну, звичайний пасажир. Ви, безумовно, переконаетеся, що капiтан Трефезен – великий знавець законiв мореплавання й стоянки суден у порту.

– Ви мусите вiдповiсти за вбивство Альфаро Солано, – сказав Торес. – Вам не вдалося обдурити мене, Генрi Моргане, вашими розмовами в гасiендi про те, що ви нiбито хтось iнший. Я знаю цього iншого. Його звуть Френк Морган, i я смiливо заявляю, що вiн зовсiм не вбивця, а джентльмен.

– О боги морськi! – вигукнув Френк. – Адже ви тиснули менi руку, сеньйоре Торес!

– Мене обдурили, – понуро зiзнався Торес, – але тiльки на мить. Ну, то пiдете ви добровiльно?

– Нiби я можу… – Френк глянув на шiсть рушниць i красномовно знизав плечима. – Я гадаю, ви судитимете мене pronto й на свiтанку повiсите?

– Правосуддя в Панамi часу не марнуе, – вiдповiв начальник полiцii англiйською; говорив вiн бiльш-менш зрозумiло, тiльки з дивним акцентом.

 – Але й не так швидко. Ми повiсимо вас не на свiтанку, а краще о десятiй ранку – так для всiх буде зручнiше. Як ви гадаете?

– О, вирiшуйте самi, – вiдповiв Френк. – Можна й об одинадцятiй чи о дванадцятiй – менi все одно.

– Попрошу вас iхати з нами, сеньйоре, – сказав Мар’яно Веркара-i-Іхос м’яким тоном, котрий, однак, не приховував залiзноi твердостi його намiрiв. – Хуане! Ігнасiо! Злазьте з коней! – скомандував вiн по-iспанському.