Серця трьох

Проте я приiхав побачитися з вами не для цього. Я пропоную вам своi послуги. Розраховуйте в усьому на мене. Мое життя, моя честь – до ваших послуг. Наказуйте. Я ваш раб.

І Торес раптом галантно став перед нею на одне колiно. Узявши ii лiву руку, вiн, мабуть, хотiв i далi пiдкорювати своею барвистою промовою, але його погляд упав на обручку з дiамантом на безiменному пальцi Леонсii. Вiн насупився й схилив голову, потiм, поспiшно надавши своему обличчю звичайного виразу, заговорив:

– Я знав вас iще дитям, Леонсiе, чарiвною крихiткою, i я вже тодi любив вас.

Нi, вислухайте мене, прошу вас! Я маю вiдкрити свое серце. Вислухайте мене до кiнця. А ось коли вже дорослою, шляхетною панянкою ви повернулися з-за кордону пiсля навчання, я був просто вражений вашою красою. Я довго терпiв. Я не виказував вам своiх почуттiв, але ви могли здогадатися про них. І ви, звичайно, здогадувалися. Вiдтодi я запалав до вас пристрастю. Мене пекло полум’я вашоi вроди, вашоi душi, прекраснiшоi за вроду.

Леонсiя знала, що зупинити його неможливо, й тому терпляче слухала, дивилася на схилену голову Тореса й мимоволi мiркувала, чому вiн так некрасиво пiдстрижений i де вiн востанне стригся – у Нью-Йорку чи в Сан-Антонiо.

– Чи вiдомо вам, ким ви були для мене вiдтодi, як повернулися?

Вона не вiдповiдала i не намагалася вивiльнити свою руку, хоча вiн так сильно стискав ii, що обручка Генрi Моргана врiзалася в палець, завдаючи гострого болю. Вона не слухала слiв Тореса, заглибившись у своi думки. І перша ii думка була про те, що зовсiм не такими пишномовними тирадами сказав iй Генрi Морган про свое кохання i завоював ii взаемнiсть.

І чому це iспанцi завжди так пишномовно й багатослiвно виражають своi почуття? Генрi поводився зовсiм iнакше. Вiн узагалi майже жодного слова не сказав iй – вiн дiяв. Пiддавшись ii чарiвностi, й зачарувавши ii, вiн без усякого попередження – так вiн був упевнений, що не здивуе й не злякае кохану, – пригорнув ii до себе й поцiлував. Вона не злякалася i не була байдужою. Тiльки пiсля цього першого поцiлунку, тримаючи ii в обiймах, Генрi заговорив про свое кохання.

А придумали там, на iншому кiнцi тераси, ii рiднi та Френк Морган? Думки ii бiгли далi – вона була глуха до благань свого шанувальника. Френк! Ах!.. Вона навiть зiтхнула: чому, незважаючи на любов до Генрi, цей чужий грiнго так хвилюе ii серце? Невже вона така аморальна? Хто ж iз них iй милiший? Цей? Чи той? Чи взагалi будь-який чоловiк може ii звабити? Нi! Нi! Вона не вiроломна.