Серця трьох

– З найкращими побажаннями вiд нашого щедрого начальника Педро Зурити, – промимрив жандарм. – Вiн хоче, аби ти напився й забув, що завтра йому доведеться повiсити тебе.

– Моi найкращi побажання сеньйору Педро, але скажи йому вiд мого iменi, щоб вiн iшов до дiдька разом зi своiм вiскi, – вiдповiв Генрi.

Наглядач випростався й навiть трохи протверезiв.

– Гаразд, сеньйоре, – сказав вiн i вийшов з камери, замкнувши дверi на ключ.

Генрi прожогом кинувся до вiкна й опинився вiч-на-вiч iз Френком, який просунув йому крiзь грати револьвер.

– Вiтаю, друже, – сказав Френк. – Ми тебе миттю звiдси визволимо. – В руках вiн тримав двi динамiтних шашки з гнотами й капсулями. – Дивись, що я принiс, – це краще, нiж лом. Вiдiйди в найдальший куток – pronto! У стiнцi буде така дiра, що крiзь неi пройде навiть наша «Анжелiка». До речi, «Анжелiка» вже бiля берега й чекае на тебе. Ну, вiдiйди. Я закладу шашку. Шнур надто короткий.

Не встиг Генрi вiдбiгти в дальнiй куток камери, як заскреготав замок: чиясь непевна рука всувала в замкову щiлину ключ, дверi вiдкрилися й до камери ввiрвався крик.

Генрi почув безладнi вигуки й чiтко розрiзнив незмiнний бойовий клич латиноамериканцiв: «Бий грiнго!»

Генрi чув також, як Рафаель i Педро, входячи до камери, щось бурмотiли. «Вiн не визнае спiльного братерства», – обурювався один, а другий: «Вiн сказав, щоб я йшов до дiдька? Справдi вiн так сказав, Ігнасiо?»

Жандарми в руках тримали рушницi, за ними похитувалися п’янi наглядачi, озброенi хто ножем, хто пiстолетом, хто сокиркою, а хто просто пляшкою.

Побачивши револьвер у руках Генрi, вони зупинилися, i Педро нетвердою рукою, обмацуючи свою рушницю, пробелькотiв:

– Сеньйоре Морган, ви зараз за всiма правилами пiдете до пекла.

Але Ігнасiо не захотiв чекати. Приклавши рушницю до стегна для стiйкостi, вiн вистрiлив навмання i не влучив: куля вдарила в стiнку саме посерединi камери, а сам вiн упав вiд кулi Генрi. Іншi поспiшно сховалися в коридор i заходилися обстрiлювати камеру.

«Хвалити бога, що стiни такi товстi, тiльки б куля не поранила рикошетом», – думав Генрi, ховаючись у кутку за виступом стiни й чекаючи на вибух.

І дочекався: там, де було вiкно, тепер зяяла величезна дiра. Вiдлетiлий уламок влучив Генрi в голову, i вiн, непритомнiючи, важко впав додолу. Коли ж курява пiсля вибуху розсiялася, Генрi невиразно розрiзнив Френка, котрий, здавалося, нiби вплив до нього в камеру. Френк пiдхопив його на руки й крiзь пробоiну в стiнi винiс на вулицю.