Доводи розсудку

Вона часто казала до себе, що це божевiлля, доки нарештi не заспокоiлась i не зрозумiла, що постiйнi розмови про Крофтiв i iхнiй намiр жити в Келлiнчi не зроблять iй нiякоi шкоди. Їй допомогла, однак, цiлковита байдужiсть трьох ii власних друзiв, якi були единими, хто знав таемницю минулого; вони, здавалося, про все забули. Вона добре розумiла, що ледi Рассел спонукають на це шляхетнiшi мотиви, нiж батька та Елiзабет, i була iй дуже вдячна за цю доброту; але це загальне забуття, хоч би чим воно було викликане, мало для неi велике значення; i, на той випадок, якщо адмiрал Крофт дiйсно приiде до Келлiнч-холла, вона знову втiшалася радiсною думкою, що про ii минуле знають лише цi трое, якi, вона була впевнена, не обмовляться жодним словом; вiд нього ж, вона сподiвалася, про iхнi недовгi змовини дiзнався лише брат, iз яким вiн тодi жив.

Цей брат давно залишив село й, бувши чоловiком серйозним i до того ж неодруженим, навряд щоб виказав цю таемницю хоч однiй живiй душi.

Його сестри, мiсiс Крофт, тодi не було в Англii, бо вона вирушила з чоловiком до мiсця його призначення, а ii сестра Мерi була в школi, коли це все сталось, а потiм через чиюсь гордiсть, а чиюсь делiкатнiсть вона нi про що не дiзналася.

Утiшаючись цими думками, вона сподiвалася, що знайомство з Крофтами, до якого, при тому, що ледi Рассел усе ще живе в Келлiнчi, а Мерi всього лише за три милi вiд нього, треба бути готовою, не спричиниться до якихось великих незручностей.

Роздiл V

Того ранку, коли адмiрал Крофт i його дружина приiхали, як i було вирiшено, оглядати Келлiнч-холл, Енн визнала найбiльш для себе природним вiдвiдати ледi Рассел, як вона це робила майже щодня, i переждати в неi, поки переговори не закiнчаться; але потiм вона визнала не менш природним для себе засмутитися, що не скористалася можливiстю на них подивитись.

Зустрiч двох сторiн пройшла надзвичайно добре, i всi питання одразу ж були вирiшенi.

Дами були заздалегiдь прихильнi до згоди, i тому жодна з них нiбито нiчого не бачила, окрiм гарних манер iнших; що ж до джентльменiв, то адмiрал поводився з такою люб'язнiстю, довiрою та щирiстю, що це не могло не вплинути на сера Волтера, який також виявив бездоганну ввiчливiсть, дiзнавшись вiд мiстера Шеперда, нiбито адмiрал багато чув про його взiрцеве вмiння поводитись.