Доводи розсудку

Але бiдолашна мiсiс Клей, яку при всiх ii чеснотах не можна назвати навiть гарненькою, я впевнена, не завдасть нiякоi шкоди. Ти нiбито нiколи не чула, як батько ремствуе на ii непривабливiсть, але ж ти чула це, я не маю сумнiву, безлiч разiв. Зуб та ластовиння. Ластовиння не викликае в мене такоi огиди, як у нього. Колись я знала одну людину, чие обличчя трошки ластовиння зовсiм не псувало, а от батько ластовиння терпiти не може.

Невже ти нiколи не чула, що вiн каже про ластовиння мiсiс Клей?

– Навряд чи е якась вада зовнiшностi, – вiдповiла Енн, – з якою гарнi манери поступово б не примирили.

– Я з тобою не згодна, – рiшуче вiдповiла Елiзабет. – Гарнi манери можуть вiдтiнити вроду, але не примирити з ii вiдсутнiстю. Однак, у всякому разi, це бiльше стосуеться мене, нiж будь-кого iншого, а тому, на мiй погляд, твоi поради тут зайвi.

Енн зробила все, на що була спроможна; вона була рада, що розмова скiнчилася, i сподiвалася, що ii зусилля не були марними. Хоча ii пiдозра й образила Елiзабет, тепер вона, мабуть, буде бiльш спостережливою.

Четверня коней сера Волтера служила своему господаревi останню службу, вiдвозячи його, мiс Еллiот та мiсiс Клей до Бата. Компанiя рушила в дорогу в дуже гарному настроi; сер Волтер готував пишнi поклони для всiх засмучених селян та орендарiв, якi захочуть з ним попрощатися, а Енн у спокоi самотностi йшла до Келлiнч-лоджа, де вона мала провести перший тиждень.

Їi подруга журилася не менше. Вона взяла розлуку з сiмейством близько до серця. Їхне добре iм'я мало для неi не менше значення, нiж свое власне, а щоденнi теплi зустрiчi з ними вже стали для неi звичкою. З болем вона дивилася на покинутi сади, якi, що завдавало iй ще бiльшоi прикростi, незабаром мали перейти до чужих рук.

Щоб розвiяти свiй смуток та уникнути зустрiчi з адмiралом Крофтом та його дружиною, коли вони приiдуть, вона вирiшила iхати до Бата одразу пiсля того, як доведеться покинути Енн. Тому вони вирушили разом, i Енн залишилася в Апперкроссi на самому початку дороги, якою iхала ледi Рассел.