Доводи розсудку

Вiзит, звичайно, довелося вiдкласти; i, хоч як Енн турбувалася про дитину, звiстка про те, чого iй пощастило уникнути, теж не залишила ii байдужою.

Виявилося, що хлопчик вивихнув ключицю й так ударився спиною, що на думку спадали рiзнi страхiття.

Того вечора в Енн було безлiч турбот: треба було надiслати за аптекарем, розшукати й сповiстити батька, пiдтримати матiр, схильну вчинити iстерику, приглядати за слугами, вiдiгнати молодшого братика та втiшити потерпiлого; i до того ж слiд було обережно повiдомити сiмейство з Великого Дому, звiдкiль до неi одразу ж прибули не кориснi помiчники, а переляканi розпитувачi.

Вона трохи заспокоiлася, коли з'явився Чарлз i взяв на себе пiклування про дружину; а коли приспiв аптекар, вона, нарештi, зiтхнула з полегшенням. Поки вiн не приiхав i не оглянув дитину, iхнi побоювання були так само тяжкими, як i неясними: боялися серйозних ушкоджень, не знаючи, що саме ушкоджено; але тепер ключицю було вправлено, i, хоч мiстер Робiнсон довго м'яв i мацав хлопчика, похмуро на нього дивився, був не дуже веселим, коли розмовляв iз його батьком i тiткою, – усi сподiвалися на краще й розпрощалися, ладнi повечеряти в гарному настроi; а двi юнi тiтоньки настiльки заспокоiлися, що були в змозi розповiсти про вiзит капiтана Вентворта.

Коли пiшли батько й мати, вони затрималися на п'ять хвилин, аби спробувати висловити, як вони ним зачарованi й наскiльки вiн вродливiший i приемнiший за всiх молодих людей, котрих вони ранiше вiдзначали своею увагою. Як же вони радiли, коли татонько запросив його з ними пообiдати, як же вони засмутилися, коли вiн сказав, що не зможе цього зробити, i як же вони знову зрадiли, коли пiсля наполегливих запрошень татонька й матусi вiн пообiцяв пообiдати в них завтра – так, завтра ж; i дуже чемно обiцяв, – як видно, зрозумiв причину такоi уваги. Одне слово, вiн такий люб'язний i чарiвний, що справдi запаморочив iм обом голови; i вони побiгли, радiснi та закоханi, схвильованi вiзитом капiтана Вентворта набагато бiльше, нiж пригодою маленького Чарлза.

Та сама iсторiя й те саме захоплення повторилися, коли в сутiнках обидвi юнi дами прийшли разом з батьком вiдвiдати дитину, i мiстер Мазгроув, здолавши першi побоювання за свого спадкоемця, вже мiг пiдтримати розмову, висловлюючи сподiвання, що цим разом уже не буде причин вiдкладати вiзит капiтана Вентворта, i жалкуючи, що мешканцi Вiлли, мабуть, не захочуть залишити хлопчика без догляду.