Чуття і чутливість

Витонченiсть його розуму i добропристойнiсть його принципiв ховаються хiба що за скромнiстю Едварда, яка часто змушуе його мовчати. Ти знайома з ним достатньо, щоб вiддати належне його спокiйнiй розважливостi. Що ж до тонкощiв його iнтелекту, то я, зважаючи на певнi обставини, справдi знаю про них бiльше, нiж ти. Доки ви мило бесiдували з матiнкою, ми доволi часто з ним спiлкувалися. Я багато придивлялася до нього, вивчала порухи душi й вислуховувала його думки на предмет лiтератури та смакiв. Тож тепер, загалом, я маю повне право сказати, що Едвард е людиною освiченою i обiзнаною, що вiн надзвичайно любить читати книжки, що вiн мае жваву уяву, що судження його е справедливими i правильними, а смаки – витонченими й чистими.

Коли знайомишся iз ним ближче, то починаеш бачити не тiльки його гарнi манери та добру вдачу, а i його рiзностороннi здiбностi. Справдi – з першого погляду його поведiнка нiчим не вражае, i вродою навряд чи вiн гарний, доки не завважиш теплоти його очей i нiжного виразу обличчя. Але ж тепер, знаючи його дуже добре, я гадаю, що вiн – справдi гарний, або принаймнi симпатичний. Що ти на це скажеш, Марiанно?

– Що незабаром вважатиму його красенем, хоча зараз я так не вважаю, Елiнор. Коли ти скажеш менi, щоб я любила його як зятя, то тодi я бiльше не бачитиму жодних вад у його зовнiшностi, як я не бачу iх зараз у його душi.

Елiнор аж сiпнулася вiд таких слiв i пожалкувала, що дозволила собi говорити про Едварда так вiдверто. Вона вiдчувала до нього велику повагу й симпатiю i вiрила у взаемнiсть цих почуттiв.

Але Елiнор потребувала бiльшоi впевненостi в цьому, аби спромогтися зробити так, щоб розповiдь про iхнi стосунки була приемною для Марiанни. Вона знала, що у Марiанни та матерi здогадка вiдразу ж перетворювалася на переконанiсть, що для них бажання означало надiю, а надiя означала очiкування уже чогось реального. Тож вона спробувала пояснити своiй сестрi справжнiй стан справ.

– Не буду заперечувати, – мовила вона, – що у мене про Едварда дуже висока думка – я дуже його поважаю i симпатизую йому…

Тут Марiанна аж вибухнула вiд обурення:

– Поважаю! Симпатизую! Що за стриманiсть така, Елiнор! Навiть гiрше нiж стриманiсть! Ти що – соромишся висловлювати своi справжнi почуття? Ще раз таке скажеш – i я вiдразу ж полишу кiмнату.

Елiнор не втрималася i розсмiялася.

– Вибач, – сказала вона, – висловлюючи своi почуття так обережно, я аж нiяк я не мала намiру дошкулити тобi, справдi це так.