Чуття і чутливість

– Здаеться, ти помиляешся, бо коли вчора я говорила з нею про новий камiн для вiльноi спальнi, то вона зауважила, що поспiшати немае нагальноi потреби, бо найближчим часом ця кiмната навряд чи кому знадобиться.

– Як дивно! І що б це могло означати? Взагалi, все iхне поводження одне з одним було таким незрозумiлим! Якими холодними, якими стриманими були iхнi останнi «прощавай»! Якою млявою i нудною була iхня розмова в той останнiй вечiр, що вони його провели разом! Едвардове прощання було однаковим що зi мною, що з Елiнор: добрi побажання вiд нашого люблячого брата.

В останнiй ранок я навмисне намагалася залишити iх наодинцi, i кожного разу вiн – зовсiм незрозумiло чому – виходив з кiмнати услiд за мною. До того ж Елiнор, полишаючи Норленд i Едварда, плакала менше, нiж я. І навiть зараз ii настрiй не змiнився. Цiкаво, чи бувае вона коли-небудь роздратованою або засмученою? Чи намагаеться коли-небудь уникнути товариства, i чи не бувае воно iй обридливим i нецiкавим?

Роздiл 9

Нарештi Дешвуди стали почуватися в Бартонi бiльш-менш комфортно.

Вони призвичаiлися до будинку, до саду, до предметiв, що iх оточували, а тi нехитрi заняття, що надавали Норленду половину його чарiвностi, були поновленi i давали бiльшу насолоду, нiж ii мiг надати Норленд пiсля втрати iхнього батька. Сер Джон Мiдлтон, який протягом перших двох тижнiв заходив до них щодня i який не мав звички на чомусь довго зосередитися вдома, не мiг приховати свого здивування, бо щоразу заставав Дешвудiв за якимось заняттям. Їхнi гостi – окрiм мешканцiв Бартон-парку – були нечисленними, бо попри настiйливi благання сера Джона щодо iхнього бiльш активного спiлкування з сусiдами i неодноразовi запевнення про те, що вони завжди можуть скористатися послугами його карети, незалежна вдача мiсiс Дешвуд брала гору над бажанням забезпечити товариство для своiх дочок. Тому вона твердо вiдмовлялася вiдвiдувати будь-яку родину, до якоi не можна було дiйти пiшки. Сусiдiв, якi б пiдпадали пiд цю категорiю, було мало, до того ж не з усiма з них можна було спiлкуватися. Десь за пiвтори милi вiд котеджу, у звивистiй Алленхемськiй долинi, яка була продовженням Бартонськоi, дiвчата пiд час однiеi зi своiх перших прогулянок виявили старовинний особняк респектабельного вигляду, котрий, трохи нагадавши iм про Норленд, полонив iхню уяву i спонукав до бiльш детального з ним знайомства.