Чуття і чутливість

Але вони дiзналися, що власниця маетку, стара жiнка дуже доброi вдачi, була, на жаль, надто кволою, щоб бувати у товариствi, i тому нiколи не виходила з дому.

Вся довколишня мiсцевiсть надавала безлiч можливостей для захоплюючих прогулянок. Високi безлiсi пагорби, що майже з кожного вiкна котеджу запрошували Дешвудiв отримати витончену насолоду i вдихнути свiжого повiтря на iхнiх вершинах, являли собою щасливу альтернативу в тi часи, коли багнюка в долинах заважала милуватися iхньою незрiвнянною красою. Саме до одного з таких пагорбiв i попрямували одного ранку Марiанна i Маргарет, привабленi сонячними променями, що iнколи проривалися через грозовi хмари.

Їм уже було несила витримувати домашне ув’язнення, спричинене безперервним дощем протягом останнiх двох днiв. Все ж погода виявилася не надто звабливою, щоб вiдiрвати двох iнших представниць родини Дешвудiв вiд олiвця та книги, незважаючи на запевнення Марiанни, що день буде переважно сонячним i що кожна загрозлива хмара не залишиться надовго над довколишнiми пагорбами; тож двое дiвчат вирушили на прогулянку разом.

Сестри весело видряпалися на пагорб i, втiшаючись власною проникливiстю, радiли кожному шматочку блакитного неба; а коли iм в обличчя вiйнув свiжий подих сильного пiвденно-захiдного вiтру, то пожалкували, що страх перед поганою погодою завадив iхнiй матерi та Елiнор роздiлити разом з ними цi пiднесенi почуття.

– Чи е на свiтi насолода бiльша за цю? – захоплено вигукнула Марiанна. – Маргарет, давай погуляемо тут хоча б зо двi години.

Маргарет погодилася, i вони пiшли далi назустрiч вiтру, iз радiсним смiхом долаючи його опiр; так продовжувалося хвилин з двадцять, як раптом над iхнiми головами зiмкнулися хмари i цiвки косого дощу почали шмагати по обличчю.

Засмученi i здивованi, вони змушенi були – хоча й з неохотою – повернути назад, бо, окрiм iхнього будинку, жодного прихистку поруч не було. Проте одна втiха iм лишилася: можна було побiгти вниз крутосхилом, що вiв прямо до хвiртки iхнього саду.

Тож вони побiгли. Марiанна спочатку вирвалася вперед, але раптом спiткнулася i впала, а Маргарет, не в змозi зупинитися, щоб допомогти iй, мимоволi продовжувала бiгти i благополучно досягла пiднiжжя пагорба.

Але назустрiч iм саме пiднiмався якийсь джентльмен з рушницею i двома пойнтерами, якi весело крутилися довкола нього. Вiн поклав рушницю на землю i побiг до Марiанни, щоб допомогти iй. Та пiдвелася, але при падiннi пiдвернула ногу i тому ледь могла стояти.