Чуття і чутливість

Джентльмен запропонував свою допомогу, але пересвiдчившись, що дiвоча скромнiсть стае на завадi до того, щоб прийняти ii, пiдхопив Марiанну на руки i понiс униз. Пройшовши через садок, хвiртку до якого Маргарет залишила вiдчиненою, вiн занiс дiвчину прямо до будинку, куди щойно зайшла Маргарет, i не випустив з рук свою ношу, доки не посадив ii на стiлець у прихожiй.

При iхнiй появi Елiнор з матiр’ю зачудовано пiдвелися, i поки вони дивилися на незнайомого здивованими i захопленими очима (а саме i подив, i прихований захват викликала його зовнiшнiсть), той встиг вибачитися за вторгнення i пояснити його причину.

Зробив вiн це так щиро i просто, що його i без того незаперечна врода набула ще бiльшоi чарiвностi завдяки голосовi i манерi говорити. Навiть коли б вiн був старий, потворний та вульгарний, i тодi б мiсiс Дешвуд вiдчула до нього найбiльшу прихильнiсть за послугу, яку вiн надав ii дитинi; а молодiсть, врода i вишуканiсть прибульця надали його вчинку в ii очах взагалi чогось особливого.

Вона довго дякувала йому за допомогу, а потiм iз притаманною iй ласкавою манерою звертання запропонувала йому сiсти. Але незнайомий вiдмовився, бо був брудний i мокрий. Тодi мiсiс Дешвуд спитала, кому вона мае честь дякувати за допомогу. Джентльмен вiдповiв, що звуть його Вiллоубi i що наразi вiн мешкае в Алленхемi, звiдки, як вiн сподiваеться, завтра матиме честь до них зайти i довiдатися, як почуваеться мiс Дешвуд. Таку честь йому гарантували, тож вiн пiшов у дощ, який лив, немов з вiдра, пiсля чого цiкавiсть до його особи зросла ще бiльше.

Його чоловiча вродливiсть i незвичайна грацiознiсть негайно стали причиною загального захвату, а усвiдомлення зовнiшньоi привабливостi незнайомого ще й додало завзятостi веселому кепкуванню з Марiанни, якiй вiн так шляхетно допомiг.

Сама Марiанна бачила свого рятiвника менше за iнших, бо сум’яття, що вкрило рум’янцем обличчя, коли вiн ii взяв на руки, не дало iй змоги пильно придивитися до нього пiсля того, як вони потрапили до будинку.

Проте вона встигла-таки роздивитися Вiллоубi досить добре, щоб приеднатися до загального захвату з притаманним iй завзяттям. Його манери й зовнiшнiй вигляд вiдповiдали саме тому герою, якого малювала ii уява, а те, що вiн без зайвоi формальностi пiдхопив ii i принiс додому, свiдчило про швидкiсть його думки i тому дуже iй iмпонувало. Все, що могло бути пов’язане з ним, викликало цiкавiсть.