Чуття і чутливість

З чоловiком i матiр’ю вона поводилася так самiсiнько, як i з гостями, а тому дружньоi близькостi з нею не доводилося нi шукати, нi бажати. Нинi вона могла лише повторити те, що говорила вчора. І кожне ii слово наводило нудьгу, бо навiть настроi в неi не мiнялися. Хоча вона й не заперечувала проти вечорiв, якi влаштовував ii чоловiк – за умови, що правила доброго тону свято дотримуватимуться, а вона залишить при собi двох старших синiв, – проте нiякоi втiхи вiд таких вечорiв вона, здавалося, не мала – з не меншим задоволенням вона могла б проводити цей час у себе в кiмнатi.

Приемностi до бесiди вона додавала так мало, що гостi деколи згадували про ii присутнiсть тiльки тодi, коли вона починала нiжно вгамовувати своiх пустотливих синочкiв.

Зi всiх своiх нових знайомих Елiнор лише полковника Брендона вiдчула як людину, що мала певнi таланти, здатну викликати дружнiй iнтерес i бути цiкавим спiврозмовником. Про Вiллоубi говорити не доводилося. Вона ним захоплювалася, вiн викликав у нiй теплi, навiть сестринськi почуття.

Але Вiллоубi був закоханий i всю свою увагу вiддавав Марiаннi, тож для компанii пiдiйшла б i далеко не така приемна людина. Бiдолашний же полковник Брендон не мав подiбноi нагоди присвячувати всi думки однiй Марiаннi, i тому вiд повноi байдужостi ii сестри вiн рятувався в розмовах з Елiнор i знаходив у тому якусь утiху.

Спiвчуття Елiнор до нього зросло ще бiльше, коли у неi з’явилися причини пiдозрювати, що йому вже довелося зазнати всiх мук нещасного кохання.

Пiдозра ця породила випадково мовленi слова, коли на вечорi в Бартон-парку вони за взаемною згодою вважали за краще пропустити свiй танець. Упродовж кiлькох хвилин полковник не зводив очей з Марiанни, а потiм перервав мовчанку, сказавши з легкою усмiшкою:

– Ваша сестра, наскiльки я розумiю, не схвалюе повторних уподобань.

– Так, – вiдповiла Елiнор. – Вона ж дуже романтична.

– Вiрнiше, якщо не помиляюся, вона просто не вiрить, що вони можливi.

– Напевне. Проте, як вона змогла узгодити подiбне переконання з тим, що ii власний батько був одружений двiчi, я, iй-богу, пояснити не беруся. Втiм, рокiв через два-три у своiх висновках вона, поза всiма сумнiвами, виходитиме зi здорового глузду i спостережень. І, можливо, тодi цi висновки стануть бiльш чiткими i правильними не тiльки для неi самоi, але й для iнших.

– Очевидно, так i станеться, – сказав полковник.