Чуття і чутливість

 – Та все ж в упередженнях юноi душi е особлива краса, i мимохiть шкодуеш, коли вони поступаються мiсцем думкам бiльш загальновизнаним.

– У цьому я погодитися з вами не можу, – заперечила Елiнор. – Почуття, що подiбнi до почуттiв Марiанни, спричиняють певнi негаразди, i нiякi чари щиростi i наiвноi недосвiдченостi пом’якшити цього не можуть. Усiм ii переконанням властива вiдчайдушна зневага до правил пристойностi, i те, що вона ближче познайомиться зi свiтським товариством, гадаю, принесе iй лише користь.

Пiсля короткоi мовчанки полковник повернувся до теми iхньоi розмови, запитавши:

– У своему осудi повторних уподобань ваша сестра не визнае нiяких пом’якшувальних обставин? В ii очах вони однаково злочиннi для всiх? І тi, хто був розчарований у своему першому виборi – чи через легковажнiсть предмета своеi прихильностi, чи через примху долi, – мають так само зберiгати байдужiсть до кiнця своiх днiв?

– Усiх подробиць ii принципiв я, правду кажучи, не знаю.

Знаю лише, що жодного разу не чула, щоб вона визнала хоча б один випадок повторного захоплення таким, що його можна вибачити.

– Бути в цьому постiйно переконаним неможливо, – зауважив вiн. – Проте змiна, повна змiна суджень… Нi, нi, не бажайте цього! Адже коли юне серце вимушено поступаеться романтичними i високими поняттями, як часто на змiну iм приходять думки надто поширенi i надто небезпечнi! Я суджу iз власного досвiду. Колись я був знайомий з панночкою, яка i натурою i складом розуму була дуже схожа на вашу сестру, i мислила, i судила про речi подiбно до неi, але потiм, через вимушену низьку змiну… через лиховiсний збiг обставин… – Тут вiн наразi замовк, мабуть, вирiшивши, що наговорив зайвого.

Ось це i викликало у мiс Дешвуд пiдозри, що iх iнакше, ймовiрно, у неi i не зародилося б. Елiнор скорiше всього залишила б його слова без уваги, коли б не помiтила, як вiн жалкуе, що вони зiрвалися з його губ. І тут не треба було мати особливоi проникливостi, щоб завважити в його хвилюваннi натяк на сумнi спогади про минуле. Елiнор далi цього висновку не пiшла, хоча Марiанна на ii мiсцi не задовольнилася б такою крихтою. Палка уява тут же намалювала б iй усю вкрай сумну низку подiй у повiстi про трагiчну любов.

Роздiл 12

Наступного ранку пiд час прогулянки Марiанна повiдомила сестрi новину, яка, попри те, що Елiнор знала про легковажнiсть i необачнiсть Марiанни, однак все ж спантеличила ii як неочiкуване пiдтвердження i першого, i другого.