Чуття і чутливість

Однак, якщо вважати iх за гостей, то вона ставилася до них зi спокiйною чемнiстю; ii ж чоловiк ставився до них з такою ж мiрою доброти, з якою вiн мiг ставитися до всiх, окрiм себе, своеi дружини та своеi дитини. Вiн – не без певноi щиросердостi – намагався зробити так, щоб вони вважали Норленд своею домiвкою; з його намаганнями погодилися, бо жодний iнший план не виглядав для мiсiс Дешвуд таким доречним, як перебування в маетку, доки не буде знайдене нове помешкання поблизу.

Необхiднiсть жити там, де все нагадувало iй про ii колишнi втiхи, якраз i було тiею пропозицiею, котра цiлком вiдповiдала ii характеру.

В перiоди веселощiв жодна людина не могла зрiвнятися з нею веселiстю вдачi або життерадiсним очiкуванням щастя, яке, власне, i е щастям. Але в печалi ii уява так само сильно заволодiвала нею, i тодi вона бувала такою ж невтiшною у своему горi, як i непогамовною у радостi.

Мiсiс Джон Дешвуд геть несхвально ставилася до намiрiв свого чоловiка облагодiяти своiх сестер. Вона вважала, що забрати три тисячi фунтiв зi спадщини, яка дiсталася ii дорогенькому малюковi, – це було рiвнозначно доведенню його до краю злиднiв.

Вона благала чоловiка iще раз помiркувати на цю тему. Де ж це таке бачено: позбавити власну дитину – до того ж едину дитину – такоi великоi суми? І взагалi – яке право мають сестри Дешвуд розраховувати на те, щоб вiн так щедро вiддавав iм такi великi грошi? Вони ж е лише його зведеними сестрами; хiба ж це рiдня? Нiяка вони не рiдня. Всi добре знають, що не може бути нiякоi симпатii мiж дiтьми одного чоловiка вiд рiзних жiнок; чому ж тодi вiн мусить доводити до злиднiв себе i iхнього бiдолашного Гарика, вiддавши всi своi грошi зведеним сестрам?

– Перед смертю мiй батько попрохав мене, – вiдповiв ii чоловiк, – щоб я допомагав його вдовi та дочкам.

– Та вiн, мабуть, уже погано усвiдомлював, що каже; б’юся об заклад, що в той момент вiн уже був не сповна розуму. Якби вiн був при здоровому глуздi, то вiн нiколи б не став прохати тебе вiддати половину статку твоеi дитини.

– Мiй батько не намагався обумовити якусь конкретну суму, люба моя Фаннi; просто вiн у загальних виразах попрохав мене зробити iхне становище бiльш надiйним та комфортним, нiж це змiг зробити вiн. Батько мiг би про це i не говорити – хiба ж я можу не потурбуватися про своiх сестер? Але йому потрiбна була моя обiцянка, тож я i дав ii, бо зробити це було неважко: принаймнi так менi тодi здавалося. Але я обiцянку дав, i ii треба виконувати.