Чуття і чутливість

Коли вони поiдуть з Норленда до новоi домiвки, то треба буде неодмiнно що-небудь для них зробити.

– Ось i зроби для них що-небудь, але це «що-небудь» не повинно бути трьома тисячами фунтiв. Подумай про те, – додала дружина, – що, розпрощавшись з грошима, назад повернути iх уже не можна нiколи. Твоi сестри вийдуть замiж – i плакали нашi грошi! Ось якби iх можна було знову повернути нашому бiдолашному хлопчику…

– Так, звичайно, – мовив мiстер Джон Дешвуд занепокоеним тоном, – це мiняе справу. Може настати час, коли Гаррi пожалкуе, що позбувся такоi великоi суми грошей.

Наприклад, у нього буде багато дiтей, i тодi цi грошi стали б дуже вагомим додатком.

– Авжеж!

– Тодi, може, для всiх було б краще, коли б цю суму зменшили удвiчi? – П’ятсот фунтiв – це буде щедрою набавкою до iхнiх статкiв! Щедрою – навiть не те слово! Де ще знайти такого брата, котрий дав би хоч половину цих грошей своiм справжнiм сестрам, не те що зведеним? Твоя великодушнiсть просто не знае меж!

– Я не хочу бути скупим, – вiдповiв Джон Дешвуд.

 – У подiбному випадку краще переборщити, нiж навпаки. Принаймнi нiхто не закине менi, що я зробив для своiх сестер недостатньо: вони й самi, мабуть, не розраховують на бiльше.

– Нiхто не може знати, на що саме вони розраховують, – сказала його дружина, – але нас не повиннi турбувати iхнi розрахунки; питання полягае в тому, скiльки ти в змозi iм дати.

– Звичайно ж! Гадаю, що я у змозi дати iм по п’ятсот фунтiв кожнiй.

Навiть без моеi набавки кожнiй з них i так припаде по три тисячi фунтiв пiсля смертi iхньоi матерi. Це – чималенька сума для будь-якоi молодоi жiнки.

– Аякже! До того ж менi здаеться, що вони прекрасно обiйдуться i без твоеi набавки. Вони роздiлять мiж собою десять тисяч фунтiв. Коли вони вийдуть замiж, то достаток iм буде гарантований, а якщо не вийдуть, то процентiв з десяти тисяч вистачить iм усiм для безбiдного iснування.

– Істинна правда! Тож я гадаю, що краще зробити щось для iхньоi матерi, поки вона жива, нiж для них, – я маю на увазi щось типу щорiчного доходу.

 – Користь вiд цього буде не тiльки iй, а й моiм сестрам. Їм усiм цiлком вистачить i сотнi на рiк.

Однак його дружина трохи завагалася, перш нiж погодитися iз цим планом.

– Певна рiч, – мовила вона, – це краще, нiж розставатися з п’ятнадцятьма сотнями фунтiв вiдразу. Але ж якщо мiсiс Дешвуд проживе п’ятнадцять рокiв, то нам буде вельми сутужно.