Менсфілд-парк

– Люба сестро, подумай – як вона може мене втiшити, коли я отак поневiряюся в життi? Я нещасна, згорьована вдова, втратила чоловiка, що був для мене всiм на свiтi, i пiдiрвала здоров’я в невпинних клопотах про нього; серце в мене розбите, я вже нiколи не матиму душевного спокою, i моiх статкiв ледь вистачае на життя, що повинна його забезпечити жiнка шляхетного походження, аби не ганьбити свiтлоi пам’ятi померлого, – то ж хiба можу я взяти на себе такий тягар? І хiба може Фаннi стати для мене розрадою? Якби навiть я могла бажати цього для себе, я нiзащо не вчинила б так несправедливо з бiдною дiвчинкою.

У вас вона мае гарний нагляд, i нема сумнiву, що й надалi все буде з нею гаразд; а менi хоч би якось перебутися на цьому свiтi.

– Отже, ти не проти самотнього життя?

– Люба ледi Бертрам, що ж менi ще лишаеться, окрiм самотностi? Сподiваюся, час вiд часу в моему скромному будиночку гостюватиме хтось iз друзiв (я завжди триматиму для них вiльну кiмнату); та загалом моi днi минатимуть у повнiй самотi.

Менi б хоч якось прожити, – на бiльше годi й сподiватися.

– Гадаю, сестро, тобi не доведеться бiдувати. Сер Томас каже, в тебе буде шiстсот фунтiв на рiк.

– Я й не скаржуся, ледi Бертрам. Я знаю, що вже не зможу жити так, як ранiше; менi доведеться багато в чому собi вiдмовляти i постiйно заощаджувати. Досi я була, безперечно, не надто ощадливою, але тепер не соромитимуся економити. Мое становище змiнилося так само, як i моi прибутки. Нiхто ж не чекатиме вiд мене тих благодiянь, якi бiдний мiстер Норрiс, як служитель церкви, вважав за свiй обов'язок.

Навiть уявити собi важко, скiльки всiлякого наброду годувалося з нашого столу! У Бiлому будиночку треба буде краще за цим стежити. Я повинна заощаджувати, iнакше буду просто нещасною; i, щиро кажучи, менi буде дуже приемно, якщо я зможу зробити бiльше – тобто щось вiдкласти до кiнця року.

– Гадаю, що зможеш. Ти завжди це умiла.

– Моя едина мета, ледi Бертрам, – бодай чимось прислужитися тим, хто зостанеться пiсля мене.

Я хочу бути багатшою лише заради блага ваших дiтей. Менi бiльш нема про кого турбуватися; але я буду дуже рада, якщо зможу лишити iм якусь дещицю, – вона ж не буде для них зайвою.

– Ти дуже добра, але можеш про них не турбуватися. Вони будуть забезпеченi як належить; сер Томас про це подбае.

– Так, але коли вашi землi на Антигуа i надалi даватимуть такi мiзернi прибутки, справи сера Томаса можуть погiршитися.

– О, це невдовзi владнаеться.