Менсфілд-парк

Адже всiх, кого вона розпитувала, кажуть, що мiсiс Грант нiколи не мала бiльше п'яти тисяч фунтiв!

Ледi Бертрам слухала цi палкi промови без особливоi цiкавостi. Їй було байдуже до необачливого хазяйнування мiсiс Грант, але ii гiднiсть колишньоi красунi була жорстоко скривджена тим, що геть не вродлива мiсiс Грант так добре влаштувалася в життi; i вона висловлювала свiй подив з цього приводу так само часто (хоч i не так багатослiвно), як мiсiс Норрiс свое обурення з приводу iншого.

Проте не минуло й року вiд цих розмов, як у життi сiм'i сталася нова змiна, досить важлива, щоб привернути до себе увагу сестер.

Сер Томас вирiшив, що необхiдно поiхати до Антигуа, аби краще владнати там своi справи, й узяв старшого сина з собою, сподiваючись припинити його небажанi знайомства вдома. Вони покинули Англiю з намiром повернутися за рiк.

Необхiднiсть такого рiшення, викликана матерiальним становищем сера Томаса та бажанням подбати про синове благополуччя, змусила його примиритися з розлукою i довiрити виховання доньок, що досягли такого небезпечного вiку, турботам iнших.

Вiн знав, що ледi Бертрам не здатна його замiнити або хоча б сумлiнно виконувати своi власнi материнськi обов'язки, але, доручивши дiвчат невсипущому нагляду мiсiс Норрiс та розважливостi Едмунда, вiн мiг не боятися за iхню поведiнку.

Ледi Бертрам була дуже невдоволена, що чоловiк ii покидае, але не тому, що надто за нього тривожилася: вона належала до тих людей, для яких не iснуе жодноi небезпеки чи труднощiв, поки цi речi не торкаються iх особисто.

Ставлення обох мiс Бертрам до цiеi подii було варте спiвчуття, – не тому, що вони сумували, але тому, що насправдi зовсiм не були засмученi. Батько не викликав у них щироi любовi; вiн нiколи не потурав iхнiм примхам, i тому його вiдсутнiсть, на жаль, була для них вельми зручною. Вiдтодi як вiн поiхав, дiвчата могли нi в чому себе не обмежувати; i, не прагнучи тих розваг, якi сер Томас, певно, мав би iм заборонити, вони одразу ж вiдчули, що можуть жити на власний розсуд i робити, що душа забажае.

Фаннi вiдчувала таку ж полегкiсть, як ii кузини, але, усвiдомлюючи це, соромилася власноi невдячностi i сумувала через те, що не сумуе. Сер Томас так багато зробив для неi та для ii братiв, а тепер вiн поiхав i, можливо, нiколи вже не повернеться! А вона, розлучившись з ним, i сльозинки не зронила! Це ж сором, що вона така безсердечна.