Менсфілд-парк

– Адже якщо ми будемо забагато ходити по будинку, – мовив вiн тоном беззаперечного ствердження, якого не завжди щастить уникнути навiть розумнiшим людям, – нам забракне часу подивитися, що треба зробити в парку. Уже пiв на третю, а ми обiдаемо о п'ятiй.

Мiсiс Рашворт скорилася; усi вочевидь були схильнi обговорювати питання, хто, з ким i на чому вирушить оглядати парк, i мiсiс Норрiс вже почала клопотатися, яких взяти коней та екiпажi, коли молодi люди, опинившись перед парадними дверима, спокусливо розчиненими просто на сходи, якi вели до всiх принад обсадженого чагарником майданчика для iгор, у единому прагненнi до свiжого повiтря й свободи вийшли надвiр.

– А тепер, гадаю, ми можемо спуститися сюди, – сказала мiсiс Рашворт, ввiчливо зрозумiвши натяк i слiдуючи за ними. – Тут найбiльше рослин i такi гарнi фазани.

– Цiкаво, – сказав мiстер Кроуфорд, роззираючись довкола, – чи тут нам не знайдеться якогось заняття, перш нiж ми вирушимо далi? Я бачу вельми привабливi стiни. Мiстере Рашворт, може, ми скличемо нараду на цьому газонi?

– Джеймсе, – мовила мiсiс Рашворт синовi, – гадаю, дика частина парку буде в новину для всього товариства.

Обидвi мiс Бертрам нiколи ще такого не бачили.

Це не викликало заперечень, але деякий час, здавалося, нi в кого не виникало бажання пристати на будь-чию пропозицiю чи кудись вирушити. Спершу всiх зацiкавили рослини i фазани, i компанiя розпалася сама по собi. Мiстер Кроуфорд рушив уперед, щоб дослiдити можливостi будинку з цього боку. Газон, обгороджений високим муром, попереду межував iз майданчиком для крикету, а далi полого тягнувся аж до залiзних штахетiв, за якими видно було вершини дерев дикоi частини парку, що впритул пiдступала до огорожi.

У цьому мiсцi можна було знайти безлiч недолiкiв. За мiстером Кроуфордом невдовзi пiшли мiс Бертрам i мiстер Рашворт, а коли всi iншi також незабаром розбилися на невеликi зграйки, цю трiйцю, заклопотану обговоренням, перестрiли на терасi Едмунд, мiс Кроуфорд i Фаннi, якi, здавалося, так само природно об'едналися втрьох; i, трохи поспiвчувавши iхнiм труднощам, покинули iх i рушили далi. Трое, що зосталися, – мiсiс Рашворт, мiсiс Норрiс i Джулiя, – все ще лишалися далеко позаду, оскiльки Джулiя, щаслива зiрка якоi дещо пригасла, була змушена триматися бiля мiсiс Рашворт i стишувати своi нетерплячi кроки вiдповiдно до ii неквапливоi ходи, тодi як ii тiтонька, здибавши покоiвку, що вийшла погодувати фазанiв, зупинилася з нею перекинутися словом.