Менсфілд-парк

А щодо iхнього впливу на людську поведiнку, то я не хотiв би, щоб мiс Кроуфорд хибно мене зрозумiла, вирiшила, наче я вважаю iх суддями гарних манер, учителями етикету, такими собi церемонiймейстерами життя. «Манеру поводитись», про яку я говорив, краще назвати просто «поведiнкою», яка випливае з принципiв порядностi; коротше кажучи, це наслiдки тих доктрин, якi священик мае виголошувати i тлумачити людям; i, гадаю, усюди можна побачити, що якими е служителi церкви – такими, як iм слiд бути чи iншими, – такими е й усi iншi люди.

– Звичайно, – мовила Фаннi зi спокiйною серйознiстю.

– Отак, – вигукнула мiс Кроуфорд, – ви вже повнiстю переконали мiс Прайс!

– Я волiв би переконати i мiс Кроуфорд.

– Не певна, що вам пощастить це зробити, – сказала вона з лукавою посмiшкою. – Я й зараз дивуюся – не менш, нiж спочатку, – що ви маете прийняти сан. Ви справдi здатнi до чогось бiльшого. Передумайте, прошу. Іще не пiзно. Йдiть краще в адвокати.

– Стати адвокатом! Ви кажете про це з такою ж легкiстю, як звелiли увiйти до цих хащiв.

– Тепер ви хочете сказати, що правовi нетрi здаються вам ще бiльш заплутаними, нiж оцi хащi, але я вас випереджаю; пам'ятайте, я вас випередила.

– Вам не треба поспiшати, щоб випередити мене у вмiннi сказати bon mot;[3 - Влучне слiвце (франц.)] дотепнiсть не е головною рисою моеi вдачi. Я завжди висловлююся по сутi, звик говорити просто i можу пiвгодини мовчати в пошуках влучноi вiдповiдi.

Запанувала мовчанка. Кожний думав про свое.

– Дивно, що я втомилася вiд прогулянки в цьому чудовому лiсi; та коли ми дiйдемо до наступноi лави, якщо ви не проти, я була б рада трохи посидiти.

– Фаннi, люба, – вигукнув Едмунд, одразу ж беручи ii пiд руку, – який я неуважний! Сподiваюся, ти не дуже втомилася. Можливо, – додав вiн, звертаючись до мiс Кроуфорд, – моя друга супутниця зробить менi таку честь i також дозволить узяти ii пiд руку?

– Дякую, але я зовсiм не втомилася. – Однак, промовляючи цi слова, вона простягнула йому свою руку, i вiн, радiючи цьому, вперше вiдчувши ii близькiсть, на мить забув про Фаннi.

– Ви ледве мене торкаетеся, – сказав вiн. – Так вам не буде вiд мене нiякоi допомоги. Наскiльки жiноча рука легша вiд чоловiчоi! В Оксфордi я звик, що хтось iз чоловiкiв спирався на мене на вулицi, а ви порiвняно з ними – просто пiр'iнка.

– Я справдi не втомилася, що навiть дивно; адже ми пройшли цим лiсом, мабуть, не менше милi.