Менсфілд-парк

Як ви гадаете?

– Менш нiж пiвмилi, – впевнено вiдповiв Едмунд; вiн був закоханий ще не настiльки, щоб вимiрювати вiдстань або лiчити час iз жiночою недбалiстю.

– О, та ви не зважаете, скiльки ми тут кружляли. Ми йшли такою звивистою стежиною, а лiс сам по собi тягнеться не менш нiж пiвмилi, якщо йти навпростець; адже ми ще не бачили його кiнця вiдтодi, як зiйшли з головноi дороги.

– Але, якщо ви пам'ятаете, перед тим як ми зiйшли з дороги, ii кiнець уже було видно; ми дивилися вздовж просiки i бачили, що вона кiнчаеться бiля залiзних ворiт, i до них було не бiльше фарлонгу.

[4 - Одна восьма милi.]

– О, я нiчого не знаю про вашi фарлонги, та я певна, що цей лiс дуже великий, i ми почали кружляти одразу ж, як увiйшли до нього; i тому, коли я кажу, що ми пройшли милю, то маю на увазi – не по прямiй.

– Ми пробули тут рiвно чверть години, – мовив Едмунд, витягаючи годинника. – Чи не вважаете ви, що ми йдемо зi швидкiстю чотири милi на годину?

– О, не треба присiкуватися до мене з цим годинником.

Вони завжди або спiшать, або вiдстають. Я не хочу, щоб годинник мною командував.

Наступнi кiлька крокiв вивели iх просто на головну дорогу, про яку вони говорили; i, трохи вiддалiк од неi, у приемному затiнку пiд деревами, звернена до живоплоту, що вiдгороджував парк, стояла досить велика лава, на яку вони й присiли спочити.

– Боюся, ти дуже втомилася, Фаннi, – мовив Едмунд, уважно дивлячись на неi. – Чому ти не сказала про це ранiше? Погана ж це буде для тебе розвага, якщо вона звалить тебе з нiг.

 – І вже звертаючись до мiс Кроуфорд, додав: – ii кожна прогулянка отак втомлюе, окрiм верховоi iзди.

– Тодi як це було нерозважливо з вашого боку – дозволити менi заволодiти ii конем, як то сталося минулого тижня! Менi соромно за вас i за себе, але я бiльше собi цього нiколи не дозволю.

– Ваша увага та розсудливiсть змушують мене ще дужче вiдчути мою власну неуважнiсть. Здаеться, ви турбуетеся про Фаннi бiльше, нiж я.

– Однак мене зовсiм не дивуе, що сьогоднi вона втомилася; адже жоден iз обов'язкiв так не втомлюе, як те, до чого ми були приреченi вранцi: оглядати великий будинок, блукати з однiеi кiмнати в iншу, напружувати зiр i увагу, слухати те, чого не розумiеш, i захоплюватися тим, до чого тобi байдуже! Це взагалi найнуднiше заняття у свiтi, i мiс Прайс несвiдомо для себе в цьому пересвiдчилася.

– Менi зараз стане краще, – сказала Фаннi. – Сидiти в затiнку в такий чудовий день i дивитися на зелень – це найкращий вiдпочинок.