Менсфілд-парк

Ще нiчого не було вирiшено; але Генрi Кроуфорд був сповнений iдей та прожектiв, i всi його пропозицii негайно зустрiчали палке схвалення – спершу в Марii, а потiм i в мiстера Рашворта, якому начебто судилося тiльки слухати iнших i який не ризикнув висловити жодноi власноi думки, окрiм бажання, щоб вони побачили маеток його приятеля Смiта.

Через кiлька хвилин цiеi розмови мiс Бертрам, поглянувши на залiзнi ворота, висловила бажання пройти крiзь них до парку, щоб iхнi уявлення та плани були бiльш повноважними. Саме цього повиннi були бажати i всi iншi, це було найкраще рiшення та единий вiрний спосiб його досягти, – принаймнi так вважав Генрi Кроуфорд; i вiн одразу ж примiтив пагорб, не далi як за пiвмилi вiд них, з якого мав вiдкритися найкращий краевид на будинок.

Тому iти iм слiд було до цього пагорба – через хвiртку; але хвiртка виявилася замкненою. Мiстер Рашворт шкодував, що не взяв iз собою ключа; адже йому навiть спадало на думку, що треба взяти; тепер вiн уже нiколи не вийде з дому без ключа; проте це не зарадило нинiшнiй бiдi. Вони не могли потрапити до парку; а оскiльки бажання мiс Бертрам анiтрохи не послабшало, скiнчилося тим, що мiстер Рашворт оголосив про свiй намiр пiти i принести ключа. І з цими словами вiн вирушив у путь.

– Це, звичайно, найкраще, що можна зробити, якщо ми вже вiдiйшли так далеко вiд дому, – мовив мiстер Кроуфорд, коли той пiшов.

– Так, краще й не вигадаеш. Але скажiть вiдверто, хiба ви не знаходите маеток гiршим, нiж ви уявляли?

– Нi, що ви; зовсiм навпаки.

Вiн здався менi кращим, величнiшим, бiльш завершеним у своему стилi – хоча цей стиль, можливо, i не найдосконалiший. І, щиро кажучи, – вiн трохи стишив голос, – я не думаю, що коли-небудь зможу вiдвiдати Созертон з такою насолодою, як цього разу. Наступного лiта вiн навряд чи здаватиметься менi приемнiшим.

На мить знiтившись, юна ледi вiдповiла:

– Ви надто свiтська людина, щоб не дивитися на все очима свiтського товариства. Якщо воно вважатиме, що Созертон виглядае краще, не маю сумнiву, що й ви так подумаете.

– Боюся, я не настiльки свiтська людина, як це було б краще для мене у деяких випадках. Моi почуття не такi нетривкi, а пам'ять про минуле не так менi пiдкоряеться, як то властиво свiтськiй людинi.

Пiсля короткоi паузи мiс Бертрам почала знову:

– Здаеться, сьогоднiшня дорога сюди була для вас дуже приемною. Я просто не могла навтiшатися, що ви так гарно розважаете одне одного: ви з Джулiею всю дорогу смiялися.