Нортенґерське абатство

Вона нiколи не могла щось вивчити чи зрозумiти, перш нiж хтось iй пояснить, – а часом i пiсля того, бо вона подеколи бувала неуважною, а iнколи навiть тупуватою. Упродовж трьох мiсяцiв мати втовкмачувала iй у голову «Прохання жебрака», i все ж ii молодша сестра Саллi декламувала цього вiрша краще. Не те щоб Кетрiн була безнадiйно недолугою – зовсiм нi. Байку про «Зайця та його друзiв» вона вивчила так само швидко, як це зробила б кожна англiйська дiвчинка. Мати хотiла, щоб вона навчалася музицi.

І Кетрiн була впевнена, що уроки музики iй сподобаються – адже вона так любила барабанити по клавiшах старих занедбаних клавiкордiв. Отже, у вiсiм рокiв вона почала вчитися музицi. Вона провчилася рiк, i iй забракло сили; i мiсiс Морланд, яка нiколи не примушувала своiх дочок робити те, до чого в них не було здiбностей чи бажання, дозволила iй покинути музику. День, коли Кетрiн розсталася з учителем музики, був одним iз найщасливiших у ii життi. Здiбностi дiвчини до малювання теж не були винятковими, хоча, коли iй щастило випросити в матерi конверт вiд листа чи якийсь iнший клаптик паперу, вона використовувала його до самих краiв, малюючи будиночки й деревця, курочок i курчаток, якi мало чим вiдрiзнялись одне вiд одного. Писати й рахувати ii вчив батько, а уроки французькоi мови iй давала мати. Їi успiхи не були блискучими, i вона всiляко ухилялася вiд занять. Але що за характер це був – дивний, незбагненний! За всiх ознак зiпсованостi вона, проте, не була злою чи жорстокою, тiльки подеколи бувала впертою, майже нiколи нi з ким не сварилася, була доброю з дiтлахами, якщо не брати до уваги того, що iнколи iй були властивi спалахи тиранства. Вона росла, однак, галасливою й пустотливою дитиною, вiдчувала огиду до чистоти й порядку i над усе на свiтi любила скочуватися по зеленому схилу пагорка за будинком.

Такою була Кетрiн Морланд у десять рокiв. У п’ятнадцять рокiв вона погарнiшала, почала завивати волосся й мрiяти про бали.

Їi обличчя округлилося, на щоках з’явився рум’янець, i ii риси пом’якшали; очi стали виразнiшими, а фiгура – бiльш гармонiйною. Вона перестала бути нечепурою й почала стежити за собою, зробившись не тiльки гарненькою, але й охайною. І тепер iй було приемно чути розмови батька й матерi щодо ii зовнiшностi. «Кетрiн починае виглядати зовсiм непогано. Тепер вона майже гарненька!» – чула вона час вiд часу.