Нортенґерське абатство

І яке це було задоволення! Виглядати майже гарненькою для дiвчини, яку упродовж перших п’ятнадцяти рокiв життя вважали гидким каченям, – втiха значно вiдчутнiша, нiж усi втiхи разом узятi, якi випадають на долю дiвчинки, що вродилася кралею.

Мiсiс Морланд була дуже доброю жiнкою i хотiла, щоб ii дiти мали все, що iм слiд мати. Але головний ii клопiт полягав у тiм, що вона народжувала й виховувала дiтей, тож старшi доньки опинялися мимохiть полишеними на самих себе. І тому було не дивно, що Кетрiн, вiд природи позбавлена всього героiчного, у чотирнадцять рокiв вiддавала перевагу крикету, бейсболу, iздi верхи та прогулянкам перед читанням, принаймнi перед серйозним читанням.

Бо вона була не вiд того, щоб узяти до рук якусь книжку iз захопливими розповiдями. Але мiж п’ятнадцятьма й сiмнадцятьма роками вона почала готуватися стати героiнею. Вона прочитала всi твори, що iх належало прочитати героiням романiв, яким необхiдно мати запас цитат, таких корисних i втiшливих у iхньому життi, що дуже мiнливе в iхньому вiцi.

Вiд Поупа вона навчилася засуджувати тих, хто,

Прикинувшись нещасним, вислизнути прагне…

Вiд Грея дiзналася, що

Самотньо квiтне так багато квiтiв,

Втрачаючи в повiтрi запах свiй.

Томсон вiдкрив iй, що

Це так чудово…

Вчити молодих стрiляти!

А з творiв Шекспiра вона дiстала величезний запас вiдомостей, i, зокрема, що що i що

Найнепомiтнiша дрiбниця

Не менше переконуе ревнивця,

Нiж докази, що у Святiм письмi;

що

Маленький жук, розчавлений ногою,

Таке ж страждання вiдчувае,

Як i гiгант, що розстаеться зi своiм життям;

i що

Молода закохана жiнка завжди виглядае

Неначе статуя Терпiння,

Що посмiхаеться до Горя.

Щодо цього ii успiхи були цiлком задовiльними, як i щодо багато чого iншого. Бо, хоч вона й не вмiла писати сонети – вона привчила себе iх читати. І хоч iй, напевно, не судилося викликати захоплення у публiки виконанням на фортепiано прелюдii, яку сама написала, вона, однак, умiла подовгу слухати гру iнших музикантiв.

Найвразливiшим мiсцем Кетрiн було малювання, на якому вона зовсiм не розумiлася – аж так, що ii вмiння малювати забракло б навiть на те, щоб зробити побiжний начерк профiлю коханого. І, коли б вона й зробила таку спробу, все одно нiхто не сказав би, як невдало вiн виконаний. Тут вона не могла змагатися з жодною героiнею роману. Але досi про цю ваду вона навiть не знала, бо в неi не було коханого i iй нiчого було намалювати.