Нортенґерське абатство

Попри те, що iй уже виповнилося сiмнадцять рокiв, вона ще не зустрiла вартого уваги юнака, який мiг би полонити ii серце, i жодного разу нiхто в неi не закохувався i навiть не захопився, бодай би на одну мить. Це й справдi було дивним! Але чимало дивних речей можна пояснити, якщо дошукатися iх причин. Поблизу не було жодного лорда i навiть жодного баронета. Серед знайомих Морландiв не було жодноi родини, яка б виховала знайденого на порозi свого будинку хлопчика невiдомого походження. У ii батька не було вихованця, а мiсцевий сквайр не мав дiтей.

Але якщо юнiй дамi судилося стати героiнею, вона нею стане, – дарма що ii пiдвели сорок родин, якi живуть по сусiдству. Щось неодмiнно станеться, i герой опиниться на ii шляху.

Мiстер Аллен, якому належали майже всi землi навколо Фуллертона – села в Вiлтширi, де жили Морланди, мав вирушити до Бата для лiкування подагри; i його дружина, добросердна жiнка, яка дуже любила мiс Морланд i, мабуть, здогадувалася, що коли з юною ледi не трапляеться нiяких пригод у рiдному селi, то iх слiд шукати десь-iнде, запросила Кетрiн поiхати разом з ними.

Мiстер i мiсiс Морланд поставилися до цього запрошення цiлком прихильно, а Кетрiн була дуже задоволена.

Роздiл ІІ

До всього того, що вже було сказано про зовнiшнiсть i розумовi здiбностi Кетрiн Морланд у ту пору ii життя, коли вона мала зазнати пригод, перебуваючи пiвтора мiсяця в Батi, читачевi можна повiдомити – на той випадок, якщо наступнi сторiнки не дадуть йому певного уявлення про ii душу, – що в неi було нiжне серце, вiдкрита й весела вдача, позбавлена будь-якоi зарозумiлостi чи манiрностi, невимушенi манери, якi ще донедавна виказували дитячу незграбнiсть i сором’язливiсть, приемне обличчя, що iнколи здавалося навiть гарненьким, i, як i в багатьох сiмнадцятилiтнiх дiвчат, багато в чому недосвiдчений розум.

Що ближчою була хвилина вiд’iзду, то бiльше непокоiлася мiсiс Морланд. Їi люба Кетрiн за час жахливоi розлуки могла наразитися на безлiч небезпек.

Материнське серце млоiли поганi передчуття, а в останнi два-три днi перед вiд’iздом дочки у неi раз по раз наверталися на очi сльози. І, звичайно, пiд час прощальноi розмови з материнських мудрих уст повинна була злетiти найважливiша й найкориснiша порада. У таку хвилину з ii душi не могло не вихопитися застереження щодо пiдступних лордiв i баронетiв, якi тiльки про те й думають, щоб заманити юних дiвчат до своiх вiддалених маеткiв.