Нортенґерське абатство

Але я страх як не люблю торгуватись, а в бiдолашного Фрiмена з грошима було не густо.

– З вашого боку це було шляхетно, – сказала розчулена Кетрiн.

– До бiса! Коли я роблю щось для друзiв, терпiти не можу сентиментальностi.

Молодих ледi спитали, куди вони прямують. І, дiзнавшись про мету iхньоi прогулянки, джентльмени вирiшили супроводити iх до Едгарз Бiлдiнгз i засвiдчити свое шанування мiсiс Торп. Джеймс та Ізабелла йшли попереду. І остання була така задоволена цiею обставиною, так завзято намагалася зробити цю прогулянку приемною для того, кого iй подвiйно рекомендували як брата ii подруги i друга ii брата, i вiдчувала такi чистi й позбавленi будь-якого кокетування почуття, що, хоча на Мiльсом-стрiт вони зустрiли й пройшли повз тих двох огидних молодикiв, вона анiтрохи не намагалася привернути до себе iхню увагу й кинула погляд у iхнiй бiк лише три рази.

Джон Торп iшов, звичайно, з Кетрiн i пiсля кiлькох хвилин мовчання поновив розмову про свiй кабрiолет:

– Однак, мiс Морланд, хтось вам, можливо, й скаже, що це дешева рiч.

Але вже наступного дня я мiг би продати його на десять гiней дорожче. Джексон з Орiела одразу ж запропонував менi шiстдесят, – Морланд був тодi зi мною.

– Так, – сказав Морланд, почувши цi слова. – Але ви забуваете, що до цiни входив i кiнь.

– Кiнь?! Чорта з два! Я б не продав свого коня й за сто гiней. Ви любите вiдкритi екiпажi, мiс Морланд?

– Так, дуже люблю. Але не пам’ятаю, щоб я колись у них каталася. Але вони менi дуже подобаються.

– Чудово.

Я буду щодня катати вас у моему кабрiолетi.

– Дякую вам, – трохи знiяковiвши, сказала Кетрiн, не впевнена, чи годиться iй прийняти таке запрошення.

– Завтра ми з вами iдемо на Ленсдаун-Хiлл.

– Дуже вдячна. Але хiба ваш кiнь не потребуе вiдпочинку?

– Вiдпочинку!? Це пiсля того, як вiн пробiг сьогоднi якихось двадцять п’ять миль? Дурницi! Немае нiчого шкiдливiшого для коней, нiж вiдпочинок. Вiд нього вони дохнуть швидше, нiж вiд будь-чого iншого. Нi, нi, поки я тут, вiн у мене щодня буде тренуватися принаймнi чотири години.

– Справдi? – дуже серйозно спитала Кетрiн. – Але ж це вийде по сорок миль у день!

– Сорок, п’ятдесят – яка рiзниця? Отже, завтра iдемо на Ленсдаун. Пам’ятайте, я в вашому розпорядженнi.

– Як це буде чудово! – обернувшись, вигукнула Ізабелла. – Кетрiн, люба, я вам майже заздрю. Але боюся, брате, третiй сiдок тут не помiститься.

– Третiй? Авжеж! Я приiхав до Бата не для того, щоб катати тут своiх сестер.