Нортенґерське абатство

Про тебе подбае Морланд.

Це спричинилося до обмiну люб’язностями мiж тими, хто йшов попереду. Але Кетрiн не розiбрала анi подробиць, анi кiнця iхньоi балачки. Мiркування ii супутника, вичерпавши тему, що iх пожвавлювала, обмежувалися тепер лише короткими й рiшучими прихильними або неприхильними вiдгуками про зовнiшнiсть жiнок, яких вони зустрiчали по дорозi. З ввiчливiстю й повагою, як i годиться юнiй дiвчинi, котра не наважуеться мати власну думку, що вiдрiзняеться вiд думки самовпевненого чоловiка, особливо стосовно жiночоi краси, Кетрiн слухала й погоджувалася, аж доки не наважилася змiнити тему розмови, поставивши питання, яке давно висiло в неi на язицi:

– Ви читали «Удольфо», мiстере Торп?

– «Удольфо»?! О Господи! Хто завгодно, тiльки не я! Я нiколи не читаю романiв.

У мене достатньо iнших справ.

Кетрiн, прикусивши язика i збентежившись, хотiла вже вибачитись за свое питання. Але вiн ii випередив, сказавши:

– Романи сповненi дурниць i нiсенiтниць.

Пiсля «Тома Джонса» не було жодного хоч трохи пристойного – хiба що «Чернець». Цими днями я його прочитав. Усi iншi такi безглуздi.

– На мою думку, вам би обов’язково сподобався «Удольфо», якби ви його прочитали. Це дуже цiкава книжка.

– Нi, iй-богу, це не для мене. Якщо я коли-небудь вiзьмуся за роман, то тiльки за той, який написала мiсiс Редклiфф. Їх принаймнi цiкаво читати, i в них е жвавiсть i природнiсть.

Їх варто читати.

– Але «Удольфо» написала, здаеться, мiсiс Редклiфф, – нерiшуче сказала Кетрiн, побоюючись його образити.

– Не може бути! Невже? О, так, так, я згадав. Я мав на увазi iншу безглузду книжку, що написала та жiнка, через яку було стiльки метушнi та яка вийшла замiж за французького емiгранта.

– Мабуть, ви кажете про «Камiллу»?

– Саме так! Скiльки в нiй неприродного й безглуздого! Старий гойдаеться на гойдалцi! Якось я взяв перший том, погортав його i одразу збагнув, що це менi не сподобаеться.

А втiм, ще не бачивши цiеi книжки, я здогадався, яке це безглуздя. Коли я почув, що вона вийшла замiж за емiгранта, я зрозумiв, що цей роман менi нiколи не здолати.

– Я його не читала.

– Ви нiчого не втратили, можу вас запевнити. Бiльшоi дурницi годi собi й уявити. У нiй нiчого й немае, окрiм старого, який гойдаеться на гойдалцi та вчить латину.