Мандри Гуллівера

Повернувшися до Англii, я вирiшив улаштуватися в Лондонi, до чого заохочував мене мiй патрон мiстер Бейтс, який порекомендував мене багатьом своiм пацiентам. Я купив у компанii будиночок на Олд-Джюрi i, дiставши пораду змiнити свое родинне становище, одружився з Мерi Бертон – другою дочкою мiстера Едмонда Бертона, власника панчiшноi крамницi на Ньюгейтськiй вулицi, який дав за нею чотириста фунтiв посагу.

Але за два роки мiй милий патрон Бейтс помер. Приятелiв у мене було небагато, i практика моя почала пiдупадати, бо сумлiння не дозволяло менi наслiдувати нечеснi вчинки багатьох моiх спiвбратiв-медикiв.

Отже, порадившись iз дружиною та де з ким iз знайомих, я вирiшив знову стати моряком. Я служив лiкарем на двох кораблях i протягом шести рокiв не раз вiдвiдав Індiю та Вест-Індiю i значно збiльшив цим своi статки. На дозвiллi я читав твори найкращих сучасних i давнiх авторiв, бо мав завжди чимало книжок, а буваючи на березi, я приглядався до побуту та звичаiв людей i разом iз тим вивчав чужi мови, до яких мав великий хист, бо в мене була гарна пам'ять.

Остання подорож була не дуже щаслива: море втомило вже мене, i я вирiшив жити вдома з дружиною та дiтьми. З Олд-Джюрi я переiхав до Феттер-Лейна, а звiдти до Вопiнга, гадаючи, що матиму практику серед морякiв. Сподiванки моi, проте, не справдилися. Три роки чекав я, що справи пiдуть на краще, i нарештi прийняв вигiдну пропозицiю капiтана Вiльяма Прiчарда – господаря «Антилопи», що вирушав до пiвденних морiв. Ми вiдпливли з Брiстоля 4 травня 1699 року, i спочатку наша подорож вiдбувалась за дуже сприятливих умов.

З деяких мiркувань, читача не годилось би втомлювати подробицями наших пригод у тих морях. Досить буде сказати, що коли ми йшли до Ост-Індii, нас захопив жорстокий шторм i вiднiс на пiвнiчний захiд вiд Ван-Дiмено-воi Землi, як ми довiдалися з вимiрiв, до тридцятого градуса i двох мiнут пiвденноi широти. Дванадцять наших матросiв померли вiд надмiрноi роботи та поганого харчу, решта зовсiм знесилiли. 5 листопада – тобто як на тi мiсцевостi, на початку лiта, тодi дуже туманного, – матроси помiтили скелю, що стримiла з води на вiддалi з пiвкабельтова, але навальний вiтер мчав нас просто на неi, i корабель вмить розбився.

Шiстьом, i менi в тому числi, пощастило спустити на воду човен i оминути i корабель, i ту скелю. Ми гребли, за моiми пiдрахунками, лiги[11 - Лiга – близько трьох англ. миль.] зо три, доки виснажилися зовсiм, бо сили нашi виснажила вже робота на кораблi.