Мандри Гуллівера

Вони знаком запропонували менi скинути вниз обидвi бочки, попередивши спершу тих, що стояли внизу, голосними криками: «Борач мiвола!», а коли побачили в повiтрi обидвi посудини, пролунав загальний вигук: «Гекiна дегул!». Признаюсь, почуваючи на своему тiлi тих чоловiчкiв, менi не раз кортiло схопити в жменю сорок чи п'ятдесят iз них, що першi навернуться пiд руку, i кинути на землю. Пам'ятаючи, однак, чого я зазнав (воно, ймовiрно, було не найгiршим iз того, що вони могли ще менi зробити), i дану мною обiцянку (так тлумачив я свою принижену поведiнку), я тiеi ж митi вiдмовився вiд свого намiру.

До того ж я вважав себе зв'язаним вдячнiстю до людей, якi поводилися зi мною з такою гостиннiстю i так щедро частували мене. У думках своiх я не мiг не дивуватися з безбоязкостi цих маленьких iстот, що наважувались пiднiматися й походжати по моему тiлу, коли одна з моiх рук була вiльна, i не тремтiли перед постаттю такого гiгантського створiння, яким я мусив iм здаватися. Трохи згодом, коли вони побачили, що я не прошу бiльше iсти, передi мною, за дорученням його величностi, з'явився якийсь поважний урядовець. Його ясновельможнiсть, пiднявшись по моiй правiй нозi, наблизився до мого обличчя в супроводi почту осiб iз десяти i, пiдсунувши менi пiд самiсiнькi очi вiрчий лист за королiвським пiдписом, хвилин десять говорив зi мною без будь-яких ознак невдоволення, але дуже рiшучим тоном. Промовляючи, вiн часто показував пальцем, як виявилося потiм, у напрямку столицi, що лежала за пiвмилi звiдси i куди королiвська рада ухвалила перевезти мене. Я вiдповiв небагатьма словами, яких, проте, не зрозумiли, i вiльною рукою кiлька разiв торкнувся другоi (але поверх його ясновельможностi, бо боявся зачепити його чи когось iз його почту), а тодi своеi голови та тiла на знак того, що хочу бути вiльним. Вiн, здаеться, досить добре зрозумiв мене, бо заперечливо похитав головою та рухом руки пояснив, що мене вiдвезуть до столицi як полоненого. Разом iз тим знаками вiн дав менi зрозумiти, що я матиму вдосталь пити та iсти i що зi мною добре поводитимуться. Пiсля того я ще раз подумав про спробу розiрвати моi пута, але, знову вiдчувши пекучий бiль од стрiл у руках та на обличчi (вони були в пухирях, а багато дротикiв там ще лишилося) i помiтивши, що ворогiв моiх бiльшае, я на мигах показав iм, що вони можуть робити зi мною що хочуть. Гурго з почтом пiшли, чемно вклонившись, у дуже веселому настроi.