Мандри Гуллівера

Одразу ж по тому до мене пiдiйшли щось iз п'ятдесят тубiльцiв, розрiзали нитки, якими було прив'язано мою голову злiва, i тим дали менi змогу повернути ii праворуч i бачити промовця та всi його рухи. На вигляд це був чоловiк середнього вiку, нiбито вищий на зрiст за тих трьох, що супроводжували його. Один iз останнiх, трiшки довший за мiй середнiй палець, тримав йому шлейф, а двое iнших пiдтримували його з бокiв. Вiн промовляв як справжнiй митець, i в його фразах я вчував i загрози, i обiцянки, i спiвчуття, i люб'язнiсть.

Я вiдповiв небагатьма словами, але найчемнiшим тоном, знявши вгору лiву руку й звiвши очi до сонця, немов закликаючи його за свiдка. Не маючи нi крихти в ротi вже кiлька годин перед тим, як покинути корабель, i майже помираючи з голоду, я так пiддався вимогам природи, що не мiг утриматись i не виявити нетерплячки (мабуть, усупереч суворим правилам чемностi), кiлька разiв поклавши пальця на губи на знак того, що хочу iсти. Гурго (так звуть вони великого лорда, як я довiдався згодом) зрозумiв мене дуже добре. Вiн зiйшов iз помосту, звелiв притулити до мене багато драбин, i ними до мого рота полiзли сотнi тубiльцiв з кошиками iстiвного, що його звелiв зготувати та прислати менi король, як тiльки дiстав першi вiдомостi про мене. Я розсмакував, що то – м'ясо рiзних тварин, але не мiг розiбрати, яких саме. Там були i стегна, i лопатки, i полядвицi, порубанi як баранина i дуже добре приготованi, тiльки меншi за жайворонкове крило; я ковтав iх по два, а то й по три разом, заiдаючи трьома буханцями хлiба, кожен з мушкетну кулю завбiльшки. Чоловiчки пiдносили менi iжу так швидко, як могли, i тисячею способiв виявляли свое здивування з мого апетиту та зросту. Потiм я подав знак, що хочу пити. Бачивши, як я iм, вони зрозумiли, що малою кiлькiстю питва мене не задовольнити, i, будучи найвигадливiшим народом у свiтi, дуже спритно пiдкотили до моеi руки одну з найбiльших своiх бочок i вибили в нiй дно. Я вихилив ii одним духом, бо там мiстилося менше пiвпiнти легкого вина, яке скидалося на бургундське, але було куди смачнiше. Випивши так само i другу бочку, я на мигах показав, що хочу ще, але вина в них бiльше не було. Побачивши цi дива, чоловiчки з радощiв почали стрiляти з лукiв i, витанцьовуючи на моiх грудях, раз у раз повторювали, як i спершу: «Гекiна дегул!».