1984. Ми

У той момент його захопив сам жест, яким вона вiдкинула свiй одяг, своею грацiею та впевненiстю вiн, здавалося, здатен був знищити цiлу культуру, цiлу систему мислення. Здавалося, що i Старший Брат, i Партiя, i Полiцiя Думок могли бути перетворенi на попiл одним прекрасним рухом ii тендiтноi руки. Це теж був жест старих часiв. Вiнстон прокинувся зi словом «Шекспiр» на вустах.

Телеекран видав голосний монотонний свист, який не вщухав рiвно тридцять секунд. Сiм п'ятнадцять, час пiдйому для офiсних працiвникiв. Вiнстон змусив себе вилiзти з лiжка – спав вiн голяка, бо на одяг вiн отримував вiд Партii всього лише 3000 купонiв на рiк, а пiжама коштувала аж 600.

Вiн схопив брудну майку i труси, якi лежали на стiльцi. Ранкова зарядка почнеться через три хвилини. Але вже наступноi митi його зiгнуло навпiл через сильний напад кашлю, який майже завжди мучив його пiсля пробудження. Вiн настiльки спустошував його легенi, що вiдновити дихання вдавалося тiльки лежачи на спинi i роблячи серiю глибоких вдихiв. Його вени набрякли вiд кашлю, i варикозна виразка почала свербiти.

«Група вiд тридцяти до сорока!» – гавкнув пронизливий жiночий голос. «Група вiд тридцяти до сорока! Будь ласка, займiть своi мiсця. Вiд тридцяти до сорока!»

Вiнстон пiдскочив i став по стiйцi «струнко» перед телеекраном, на якому вже з'явилося зображення молодоi жiнки, худорлявоi, але м'язистоi, одягненоi в тунiку та кеди.

«Згинання i розгинання рук!» – промовила вона. «Повторюйте за мною. Один два три чотири! Один два три чотири! Нумо, товаришi, бадьорiше! Один два три чотири! Один два три чотири!.

.»

Бiль у грудях пiсля нападу кашлю трохи затьмарив враження вiд сну, але ритмiчнi рухи знову оживили iх. Поки Вiнстон машинально крутив руками назад i вперед з виразом непохитноi радостi на обличчi (а саме такий вираз обличчя вважаеться правильним пiд час ранковоi зарядки), вiн з усiх сил намагався подумки повернутися в часи свого раннього дитинства. Це було надзвичайно складно. Життя до п'ятдесятих рокiв нiби стерлося з пам'ятi.

Не було нiяких записiв чи iнших свiдоцтв, до яких можна було б звернутися, i навiть його власне життя здавалося якоюсь примарою. Ти наче пам'ятаеш якiсь масштабнi подii, якi, з великою ймовiрнiстю, зовсiм i не вiдбувалися, точнiше ти пам'ятаеш якiсь окремi деталi, але не можеш вiдтворити у пам'ятi всю картину. А ще були довгi часовi провали, коли взагалi не було спогадiв про подii, якi сталися в цi перiоди. У старi часи все було iнакше.