1984. Ми

Мiнiстерство миру займалося вiйною. Мiнiстерство любовi пiдтримувало закон i порядок. А Мiнiстерство достатку вiдповiдало за економiку. Їх назви на новомовi звучали так: Мiнiправда, Мiнiмир, Мiнiлюб i Мiнiдост.

Мiнiстерство любовi особливо лякало своiм виглядом. У його будiвлi не було жодного вiкна. Вiнстон нiколи не був у Мiнiстерствi любовi, навiть не пiдходив до нього ближче, нiж на пiвкiлометра. Це було мiсце, куди можна було увiйти тiльки у службових справах, i то лише через лабiринт загороджень з колючого дроту, сталевих дверей i прихованих кулеметних гнiзд.

На вулицях, якi вели до його зовнiшньоi огороди, чергували здорованi-охоронцi у чорнiй формi, озброенi складними кийками.

Вiнстон рiзко повернувся. Вiн миттево надав своему обличчю вираз тихого оптимiзму, адже саме такий вираз обличчя доцiльно було робити, дивлячись на телеекран. Вiн спокiйно пройшов до крихiтноi кухнi. Пiшовши з Мiнiстерства у цей час, вiн пожертвував своiм обiдом у iдальнi, при цьому вiн чудово знав, що на кухнi у нього не було нiчого, крiм шматка темного хлiба, який потрiбно було приберегти для снiданку.

Вiн взяв з полицi пляшку з безбарвною рiдиною, на якiй була наклеена бiла етикетка з написом «Джин Перемога». Нiздрi залоскотав рiзкий синтетичний запах. Вiнстон налив майже повну чашку, зiбрався з духом i проковтнув напiй, немов лiки.

Миттево його обличчя почервонiло, а з очей потекли сльози. Рiдина була наче та азотна кислота, i вже пiсля першого ковтка виникало вiдчуття, що тебе б'ють по головi гумовим кийком.

Але печiння майже вiдразу зникало, i свiт виглядав вже не так паскудно. Вiн вийняв з кишенi зiм'яту пачку з написом «Сигарети Перемога», дiстав цигарку, але з необережностi взяв ii вертикально, тому весь тютюн висипався на пiдлогу. З наступною вiн впорався краще. Вiн повернувся назад до вiтальнi та сiв за маленький столик злiва вiд телеекрану. З шухляди столу вiн дiстав перову ручку, пляшечку з чорнилами та товсту записну книжку з червоним корiнцем i обкладинкою з мармуровим вiзерунком.

Телеекран у його вiтальнi висiв чомусь не так, як у всiх. Замiсть того, щоб розмiщуватися, як зазвичай, у торцевiй стiнi, щоб охоплювати всю кiмнату, вiн був вбудований у стiну навпроти вiкна. Збоку вiд нього була невелика нiша, в якiй i сидiв зараз Вiнстон. Коли будувався цей будинок, вона, ймовiрно, призначалася для книжкового стелажу. Втискаючись у цю нiшу, Вiнстон мiг залишатися поза зоною видимостi телеекрану.