1984. Ми

Вони могли наказати вiдшмагати вас батогами. Проходячи повз них, ви повиннi були нахилитися i зняти капелюха. Кожен капiталiст ходив в оточеннi лакеiв, якi…»

Старий знову засяяв.

«Лакеi!» – вiн сказав. «Сто рокiв вже чув цього слова. Лакеi! Немов переношуся у минуле. Я згадую минулi часи, коли я щонедiлi ходив до Гайд-парку послухати виступи. Хто там тiльки не виступав з проповiдями – Армiя Спасiння, католики, евреi, iндiанцi. Так ось там був один хлопець, вже, звичайно, i не згадаю його iменi, ось вiн був дiйсно сильним оратором.

«Лакеi», – говорив вiн, – буржуйськi лакеi! Посiпаки правлячого класу! Паразити» – ось як вiн казав. «А ще щось на кшталт «гiени», так, вiн точно називав iх «гiенами». Ну, звичайно, ви розумiете, це вiн мав на увазi лейбористську партiю».

У Вiнстона було вiдчуття, що вони говорять про абсолютно рiзнi речi.

«Насправдi я хотiв запитати у вас ось що, – перебив вiн, – чи вважаете ви, що тепер у вас бiльше свободи, нiж було тодi? Що зараз з вами поводяться краще. Чи правда, що ранiше багатi люди, люди при владi…»

«Палата лордiв», – уточнив старий.

«Нехай буде Палата лордiв, якщо хочете. Так от я питаю, чи ставилися цi люди до вас як до нижчоi iстоти просто тому, що вони були багатi, а ви бiднi? Наприклад, чи правда, що вам доводилося називати iх «сер» i знiмати капелюха, коли ви проходили повз них?»

Старий, здавалося, глибоко задумався. Перш нiж вiдповiсти, вiн випив близько чвертi склянки пива.

«Так, – сказав вiн, – iм подобалося, якщо ви торкалися свого капелюха при зустрiчi з ними.

Це було щось на зразок прояву поваги. Я, власне, не те щоб погоджувався з цим, але робив це досить часто. Доводилося, так би мовити».

«І звичайною справою було… Я цитую тiльки те, що я читав у пiдручниках з iсторii. Чи могли цi люди, чи iх слуги зiштовхнути вас з тротуару у стiчну канаву?»

«Так, одного разу мене зiштовхнули у канаву», – сказав старий. «Пам'ятаю це, нiби це було вчора. Це був вечiр регати, ну, перегони на човнах, iншими словами.

На цих регатах хулiганiв, звичайно, вистачало, i ось я випадково натикаюся на молодика на Шафтсберi-авеню. На вигляд вiн був начебто пристойний джентльмен, бiла сорочка, цилiндр, чорне пальто. Його хитало як той маятник, ось я i врiзався у нього випадково. А вiн менi такий: «Дивись, куди преш?», а я йому у вiдповiдь: «А ти що, купив усю цю кляту вулицю?», а вiн: «Та я тобi голову вiдiрву, якщо будеш до мене лiзти». Я кажу: «Ти п'яний. Я зараз покличу полiцейського».